Баришник дур-зіллям

— Питання полягало в тому, — сказав він, дійшовши майже до кінця своєї повісті, — хто був між сером Генрі й Генрі Третім і як так сталося, що мій приятель вийшов таким світлошкірим, як і будь-який англієць, тоді як ані в «Особистому діяріуші» сера Генрі, ані в «Таємній історії» капітана Джона Сміта нічого не згадується про леді Берлінґейм. Навіть ця остання частина «Історії», котру ваші люди називають «Книгою англійських дияволів», так і не розв'язала цих питань, оскільки нащадки сера Генрі й Покатавертуссан мали бути мішанцями англійця з агатчвупсом, ким, власне, таяк Чікамек насправді і є.

— Наскільки я зрозумів, це й досі залишається таємницею, — визнав Біллі. — Втім, я не маю жодних сумнівів, що цей чоловік є моїм братом. Просто чудасія якась!

— Так, як і не меншим дивом була та випадковість, що дала мені ключа до розгадки. — Він розповів про те, як вони вдвох з Берлінґеймом відвідали єзуїта Томаса Сміта, який розважив їх, оповівши історію отця Фітцморіса. — Коли я помітив скриню отця Фітцморіса в домі таяка Чікамека і дізнався, що король одружився з дитям того мученика, я дістав відповідь: згідно із законом середніх чисел, їхній союз мав породити не тільки такого, як ви, хто має мішану кров обох своїх батьків, але й чистокровного індіянина і чистокровного англійця у рівній кількості. Тобто Маттассина і Генрі Берлінґейма.

— Який же подарунок ви мені зробили! — стиха вигукнув Біллі. — Брата навзамін бідолашного Маттассина! Я навіки ваш боржник, сер! Але чим же він тепер займається, бо ж він, я бачу, і швець, і жнець, і в дуду грець, і де я можу його знайти? Адже я маю намір негайно розшукати його, чи в Кембриджі в Меріленді, чи то в Кембриджі в Англії!

Маючи на мислі прохання до Біллі про допомогу, Ебенезер відповів, що Берлінґейм і досі дуже заклопотаний політичним життям у провінції як агент лорда Балтимора, на службі в якого він знову і знову наражає своє життя на небезпеку заради справедливої справи. Важко було хвалити спрямовану проти бунтівників діяльність чоловіка, який нещодавно перекинувся на інший бік, зайшовши у спілку з Джоном Кудом (що, наскільки то було відомо Ебенезеру, і сам міг бути найголовнішим ребелізантом і заколотником), але поет дійшов висновку, що Біллі Ромлі радше буде схильний погодитися на той план, який, на його думку, схвалив би його давно втрачений брат.

— Щодо того, де він зараз перебуває, я не дуже певен, бо його домівка там, куди його ведуть інтереси цивілізації. Але моє бажання знайти його не менш нагальне, ніж ваше, бо я знаю, що він поставив би на кін своє життя, аби запобігти різанині. — Отож тут він, хоч і обіцяв приберегти цю історію на потім, не втримався і розповів про ті небезпечні обставини, за яких він довідався про напад, що має статися, й умови звільнення Бертрана та літнього капітана, які висунув Чікамек. — Він хоче, щоб його син, який мав би владу Куассапелага і Дрепакки, очолив агатчвупсів у цьому повстанні. Я ж молю Бога, щоб ви або Генрі, коли ви не зможете зробити цього разом, якось перехитрили б його в ім'я миру і доброї волі; займіть своє місце короля агатчвупсів і використайте свій вплив однаково на благо червоношкірих, чорних і білих. Це не так уже й неможливо, я гадаю, аби ви…

— Але ж, сер, ваша обіцянка, ваша обіцянка! — Біллі підняв руку. — Перейдімо до моєї дружини. Перш ніж ви мені розкажете, у чому ваша справа, чи можу я припустити, що вам відома історія нашого… женихання?

— Авжеж, від Гарві Рассекса і Мері Манґамморі, яка почула її від дружини сера Гаррі.

— Обидва ці джерела варті довіри. Тоді, поза сумнівом, ви знаєте, що я розділяю вашу тривогу щодо того стану занепаду, у якому з власної волі перебуває міс Бромлі. Я і досі ще не християнин і не законний мешканець Провінції, сер, а отож не можу по-справжньому одружитися з нею, як того прагну. Але вона й чути про це не хоче, навіть якби це й було можливо; вона не хоче нічого, окрім простого обряду агатчвупсів, який я відправив і який не визнаю ані я, ані закони Меріленду, якщо однією зі сторін виступає англієць.

— Тоді вона насправді не є вашою дружиною, якщо тільки цей шлюб не трактувати у світлі загального права?

Біллі визнав, що так воно, на жаль, і є.