Безлюдні острови 14-16

В імперії Бокасса кулі були призначені виключно для охоронців і поліції, яка вбивала людей. Те ж саме було і в королівстві Генріха. Обидва не довіряли своїм підданим, через що і охорона, і поліція складалися з чорношкірих іноземців. У Бокасси I були заірці, у Генріха I були дагомейці. Його "тонтон макути" називалися "королівський дагомейський загін". Били, катували і вбивали вони блискуче. І стали жахом народу.

"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".

"Хоох. Ібліс".

Все вже було в минулому...

У звільненій Африці панування терору викликає втечу зневірених.

МАЛАВІ: "Залякування суспільства. Люди масово тікають за кордон" (The Sunday Times, 1976).

УГАНДА: "З часу приходу до влади Аміна чверть мільйона людей покинули країну" (Die Weltwoche, 1977).

ЕКВАТОРАЛЬНА ГВІНЕЯ: "Приблизно 25 відсотків населення втекло з країни" (Los Angeles Times, 1977).

СОМАЛІ: "Колись горді пастухи та воїни мляво чекають на миску каші ООН у таборах для біженців" (Newsweek, 1982).

І так само: "В Африці на кожні сто людей припадає один біженець" (U.S. News & World Report, 1980). Учасники цього переселення народів переходять з однієї визволеної країни в іншу, з якої тікає визволений народ. По дорозі вони проходять повз один одного. "Hooh"!

Король Генріх I, коли його піддані почали масово тікати на південь, до республіки Петіона, поставив на кордоні запору з убивць. Запора не допомогла, люди тікали протягом усього правління Благодійника Гаїтянського Народу. І донині не вирівняно диспропорції між населенням півдня і півночі.

"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".

"Хоох. Ібліс".

Все вже було…

Стерв'ятники полюють на трупах звільнених людей. Це еліта, обранці пана, "ва-бенці" (мовою суахілі: люди в "мерседес-бенцах").

ЛІБЕРІЯ: "Прірва між багатими та бідними. Країною править каста з трьохсот сімей" ("Монд", 1980).

КЕНІЯ: "Зростаюча нерівність між багатою елітою та бідними, прірва між стилем життя корумпованого істеблішменту з його мерседесами та західними кравцями та стражданнями та відчаєм похмурих нетрів" (The Sunday Times, 1978).

І так далі, і тому подібне. У постколоніальній Африці, "незалежно від політичної орієнтації, еліта скрізь однаково відрізана від мас, якими, незважаючи на патерналістські декларації та демагогічні промови, вона глибоко зневажає. Тож як ця система може працювати?" (Моттін, «Парі Матч», 1981). "Корупція, що поширюється серед негритянської еліти, виглядає незворотним фактом. Багато африканських лідерів набагато більше зацікавлені в тому, щоб стати "ва-бенці", ніж робити щось для країни. Один чиновник із Верхньої Вольти визнає: «Ми, чорна еліта, сьогодні тут є справжніми колонізаторами!" («Newsweek», 1982). "У кожній країні правлячі еліти почали розглядати "ухуру" (мовою суахілі: свобода) як можливість заробляти гроші" (ліберальний американський тижневик "Нова республіка", 1984). "Hooh"!

Каста чорних олігархів Генріха I налічувала сто осіб, які мали право на спадкові маєтки. "Це інституційне створення аристократії мало на меті зміцнити й закостеніти класовий поділ, врегулювати норми нової експлуатації..." (Лепковський). Сотня князів-генералів, суверенів на плантаціях, перетворених на в'язниці.

"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".

"Хоох. Ібліс".

Все вже…