Безлюдні острови, розділ 8-3

Вальдемар Лисяк – Безлюдні острови, глава 8-3

Ілюзії, загублені в обіймах ізраїльтянки зі спокусливими очима. Подивіться на цю єврейську вдову — ви дали б їй більше тридцяти років? Її треноване тіло нагадує силуети російських гімнасток, а обличчя - сінематографічна красуня з незвичайними рисами, білою, як сніг, шкірою, чорним, мов ебен, волоссям. Він занепокоєно гладить твою шию своїми довгими пальцями, як гітарист з Акапулько, який шукає натхнення, щоб зіграти мексиканську пісню перерізання горла.

"І Олофернові, командуючому ассирійської армії, було повідомлено, що сини Ізраїля готуються чинити опір (...) Олоферн наказав своїм військам наступати на Бетулію (...) І коли сини Ізраїля побачили їхню юрбу, вони впали на землю, посипали голови попелом і однодушно молилися, щоб Бог Ізраїлів виявив милосердя до свого народу (...) І сталося, коли Юдита, вдова, почула ці слова (. ..) І була вона дуже гарна на вигляд (...) Вона покликала свою служницю, і пішла до свого дому, і лягла, одягла волосяну сорочку, і скинула одяг свого вдівства, і обмила своє тіло. , і намазала себе добірним миром, і поклала волосся на своїй голові, і поклала корону на свою голову, і одягла свій весільний одяг, і взула свої капці, і взяла своїх служниць і лілеї, і сережки, і каблучки, і вона одяглася в усі шати (...) Господь помножив у ній цю красу, так що вона видалася всім незрівнянно прекрасною (...) Юдита, помолившись Господу, пройшла через ворота, вона і її слуга. І сталося, коли вона сходила з гори на сході сонця, ассирійські шпигуни зустріли її та й взяли її, кажучи: Куди ти йдеш? Вона відповіла: Я дочка євреїв; тому я втік від них, бо я знав, що це станеться, що вони будуть передані тобі на знищення, тому що вони зневажали тебе і не хотіли підкоритися, щоб знайти милосердя в очах твоїх. З цієї причини я подумав і сказав: Піду перед особою князя Олоферна, щоб розповісти йому їхні таємниці і показати, як він міг би їх здобути...» (-) І відвели її до намету Олоферна, оголосивши її. І коли вона з’явилася перед ним, Олоферн був негайно полонений її очима (...), серце Олоферна затремтіло, тому що він запалився хітью до неї (...) А коли настав вечір (...) Олоферн ліг спав на ліжку (...) І Юдита стояла біля ліжка (...) вона підійшла до жердини, яка була в узголів'ї його ліжка, і розв'язала шнур, який висів на ньому. І, притягнувши його, взяла його голову за волосся та й сказала: «Зміцни мене, Господи Боже, цієї години». І вона двічі вдарила його по шиї, і відтяла йому голову, і зняла його намет із стовпів, і кинула його тіло без голови. І через деякий час вона вийшла і дала голову Олоферна своїй слузі, і сказала їй покласти її до своєї сумки" (Старий Завіт, Книга Юдити).