Безлюдны острови

Однак, щоб мати можливість вести такий діалог нестримно і безтурботно, потрібні певні типи ізоляції, не лише психічної, а й фізичної (хоча б замкнена кімната), метафорою якої є безлюдний острів. Той Іннісфрі - острів на озері Вільяма Батлера Єйтса, який мріяв: і знайду там спокій. Та «Утопія» Віслави Шимборської:

"Острів, на якому все поясняється.

Тут ви можна стояти на ґрунті доказів.

Немає інших доріг, крім тієї, якою прийшов.

Кущі аж згинаються відповідями.

Тут росте дерево Вірної Здогадки

З вічно розплетеними гілками.

Сліпуче просте дерево Зрозуміння

біля джерела під назвою Так Ось Воно Як.

Чим далі в ліс, тим ширше відкривається

Долина очевидності.

Якщо є якийсь сумнів, вітер його розвіє.

Луна, непитана, голос бере

і охоче пояснює таємниці світів.

Праворуч знаходиться печера, де лежить сенс.

Ліворуч — озеро Глибокого Переконання.

Правда відривається від дна і злегка випливає до верху.

Над долиною височіє Непохитна Впевненість.

З вершини її розгортається Сутність Речей (...)".

Але останні строфи вірша Шимборської, звичайно, песимістичні:

"Незважаючи на свою чарівність,

острів безлюдний, а маленькі сліди,

що видно на берегах, спрямовані в бік моря.

Ніби ти щойно їдеш звідси і безповоротно занурюєшся в глибини.

У реальному житті це неможливо зрозуміти".

Звісно – адже все закінчується програшем, навіть пошук доброї самотності. Наступне речення Пікассо з цитованого інтерв'ю говорить про це: "Я намагався створити для себе якомога більше самотності. Але не встиг...". Жорж Бернанос у "Великих кладовищах на Місяці" робить аналогічний висновок: "Ніколи не можна дійти до краю самотності...".

Програшем також кінчається досягнення фізичної самотності на справжньому острові, навіть якби він був раєм; подробиці можна знайти в розділі "Синдром Адамса". "Хто мріє про далекі острови, повинен взнати їхню порожнечу (…) Острови не є безпечними. Мрії про острів є ілюзорними" (Ганс Крістоф Блуменберг у "Die Zeit", 3 вересня 1982 р.).

Оманливими також є уявлення про кількість людей, які шукають доброї самотності, мріють про нього, потребують його для високих цілей (заради творчості, покаяння, самоочищення чи самопізнання тощо). Бо існує соціальна мода демонструвати свою самотність, ніби це був дворянський герб, включаючи позу поета-романтика, що сидить на скелі, як "Мислитель" Родена, або хизуватися духовним відлюдництвом, яке має вказувати на вищі польоти духу (цим обманюються жінки і дурні). За статистикою кількість інтелектуальних лідерів величезна; за допомогою статистики, яка - як на це вказує сама назва ("Рюкзак, як випливає з назви, використовується для носіння гранат, а не рук" - сказав нам один взводний, коли я був в армії) - використовується, щоб сказати чисельну правду, якою можна довести будь-що.

Протилежністю пошуку творчої чи заспокійливої ​​самотності є мрія про ідеальну, переможну спільноту, яку висловлювало стільки людей; послухаймо згадку про свою юність відомого американського критика Альфреда Казіна ("Той, що прогулюється по місту", 1951):