Беззоряне море

Зазвичай йому до вподоби зима, сніг і холод, навіть якщо не відчуває пальців на ногах. Закарі знову і знову дивується цьому, відколи почав не лише читати про сніг у книжках, а й уперше побачив його на власні очі наповненої сміхом ночі в полі за стінами маминого фермерського будиночка. Він ліпив сніжки голими руками й не міг утриматися на ногах у черевиках, які виявилися неводостійкими. Від думки про це долоні в підбитих кашеміром рукавицях пощипує.

Його завжди дивувало, як тихо поводиться сніг, поки не береться танути.

— Роулінзе! — кричить хтось позаду, і Закарі обертається. Загорнута, як капуста, постать у смугастій шапці та яскравих рукавичках без пальців махає йому, а він дивиться, як суміш кольорів долає біле поле, здіймається вгору пагорбом крізь сніг, іноді стрибаючи в залишені ним сліди. Коли від постаті до нього лишається кілька метрів, Закарі впізнає Кет — дівчину, яка для нього з просто знайомої перетворилася на майже подругу. Випадків такого зближення з іншими студентами було небагато, а тут саме Кет доклала зусиль, щоб вони познайомились. Вона веде кулінарний блог, пов’язаний з відеоіграми, і має звичку перевіряти на приятелях результати своїх смачних експериментів. Солодкі роли, натхненням для яких став «Скайрім», класичне печиво з кремом «Біошок» і мараскінові трюфелі, що прославляли вишеньки з «Пакмана». Закарі підозрює, що Кет ніколи не спить, а ще дівчина має хобі впасти як сніг на голову з пропозицією випити коктейль, чи потанцювати, чи ще якоюсь вигадкою, щоб витягнути його з кімнати. Хлопець ніколи не казав їй про вдячність за її існування у своєму житті інтроверта, проте майже певен, що вона й без того це знає.

— Гей, Кет, — каже Закарі, коли вона наздоганяє його. Він сподівається, що не здаватиметься їй таким ненормальним, яким почувається. — Що тебе так рано підняло?

Кет зітхає та закочує очі. Її дихання летить хмаркою замерзлого повітря.

— Бозна-як рано — єдиний час, коли я можу попрацювати в лабораторії над своїм поки що неофіційним проєктом. А тебе що? — Дівчина поправляє сумку на плечі, мало не втративши рівновагу. Закарі простягає руку, щоб утримати її, але вона й без нього встояла на ногах.

— Не можу спати, — скаржиться хлопець, і це схоже на правду. — Ти досі працюєш над тим проєктом із запахами?

— Працюю! — Щоки Кет видають приховану під шарфом усмішку. — Гадаю, це ключ до відчуття присутності: віртуальна реальність не аж така реальна, якщо нічим не пахне. Я поки що не можу збагнути, як утілити це в життя для домашнього користування, але дослідження в конкретному місці просуваються добре. Мені, напевно, знадобляться бета-тестери навесні, якщо матимеш бажання.

— Якщо колись настане весна, то я в грі.

Проєкти Кет стали легендами на кафедрі. Це вигадливі інтерактивні інсталяції, і вони завжди западають у пам’ять, незалежно від того, якими успішними вважає їх сама авторка. Порівняно із цим робота Закарі здається винятково розумовою і малорухливою, а надто через те, що значна її частина полягає в аналізі вже створеного кимось.

— Чудово! — тішиться Кет. — Додам тебе до списку. І я рада, що спіткала тебе тут. Маєш справи сьогодні ввечері?

— Та ні, — каже Закарі, хоча навіть не думав, що цей день триватиме, що кампус повернеться до своєї буденної рутини та що він єдиний, чий світ перевернувся догори дриґом.

— Можеш допомогти мені провести заняття для С-семестру, яке я організовую? — цікавиться Кет. — Від сьомої до пів на дев’яту чи десь так.

— Твоє заняття з плетіння, присвячене Гаррі Поттеру? Я не надто гарно плету.

— Ні, те щовівторка, а це салонна дискусія, що називається «Інноваційне мистецтво оповіді», і тема цього тижня — ігри. Я намагаюся знаходити для кожного заняття гостя-співмодератора, і цього тижня мала бути Норіко, але вона кинула мене й поїхала кататися на лижах. Усе буде суперспокійно, просто потеревенимо про геймерів у розслабленій, але інтелектуальній обстановці. Я знаю, що ти кайфуєш від цього, Роулінзе. Будь ласка.

Усередині автоматично виникає імпульс сказати «ні», адже Закарі чинить так з усім, що стосується розмов з людьми, але Кет похитується на п’ятках, щоб зігрітися, і він розмірковує над пропозицією, яка здається прекрасною нагодою ненадовго відволіктися від думок і книжки. Зрештою, саме такі нагоди Кет завжди й надає. Добре мати таку подругу.

— Звісно, чому б і ні, — каже він.

Кет радісно зойкає. Цей звук відлунює над укритим снігом моріжком, змушуючи двійко невдоволених круків покинути свої сідальця на сусідньому дереві.

— Ти кльовий, — озивається дівчина. — Я сплету тобі рейвенкловський шарф на знак подяки.

— Звідки ти знаєш?..

— Ой, прошу, ти, поза сумнівом, прихильник Рейвенклова[9]. Побачимося ввечері, зустрічаємось у Шотландській залі, тій, яка праворуч у глибині. Я напишу тобі деталі в повідомленні, коли мої руки відтануть. Ти найкращий. Я б тебе обійняла, але боюсь упасти.