Биті є. Гоцик (Повністю)

Свиней Гоцик ненавидів з дитинства — не один день з льохами у загородці просидів! — тож перспектива залишитися їм на радість гризла серце: краще уже гайнути геть. Та за Сеймом, на хуторі, де цигани збирали металобрухт, варили самогон і тихцем коноплею приторговували, у стайні рома Петра пряли вухами Гоцикові улюбленці, що він до них бігав при першій-ліпшій нагоді, — трійко доглянутих, граціозних коней. Лорд, Ванда і Кассіопея. Петро не бурчав, дозволяв хлопцеві і чистити коней, і випасати, і верхи… А коли біля Ванди з’явилося смішне чорне лоша, кволе і слабке, Гоцик з тиждень від нього не відходив, поки те не оклигало.

— Переїжджай до нас на хутір, — казав Петро. — Хата порожня є, підправимо тобі її. Коней розводитимемо, продаватимемо… Своїх заведеш.

Ото мрія! І залишився б, хай би батьки з інститутом і свиньми хоч показилися, та знову халепа на Гоцикову дупу. На Козленковому подвір’ї теж кінь з’явився — немолодий, сірої масті, очі сумні. Паня хвалився — у карти виграв і, хоч коняка йому ні до чого, поставив біля «мерседеса» задля понту. Гоцик побачив — умер!

— Андалусієць, — переповідав Петрові. — Їй-богу! Лоб широкий, шия довга м’язиста. Плечі з гарним нахилом. А грива ж яка…

— Звідки тут андалусійцю взятися? — не повірив ром, та до Нехаївки поїхав на коняку глянути.

Наступної ночі сірий кінь зник з Паниного подвір’я, залишивши по собі тільки зрізане сідло і купку навозу. Та нехаївці чесали язиками не про Пашчині волання, що півсела від них попросиналося до сходу, не про таємничих злодюжок і не про саму коняку. Найбільше всіх дивувало інше: як сірий кінь зміг тихо і беззвучно перестрибнути двометровий бетонний паркан Паниних володінь, бо ж не через ворота його вивели! Ворота відпадали: зсередини замикалися чудернацьким китайським замком, який без грюкоту і смиканини не підкорявся навіть хазяїну.

Паня хильнув горілки, прихопив рушницю і попхався до Гоцикового двору, бо й сумніву не мав — Гоцик, падло, вичудив! Стрільнув у повітря, перелякав свиней, що тато їх саме із загородки випустив, горлав несамовито:

— Уб’ю, сука!

Гоцикова ненька трусилася під столом на кухні, тато у свинячій загородці шукав дрина, з-за своїх парканів нехаївці виглядали, а тут тобі — стиць! Дільничний Сойка суне, хитається: що таке?!

Паня на нього рушницю: ану, геть! Сойка розстроївся: оце так до влади?! Він, бля… цілодобово на посту! Минулої ночі взагалі очей не зімкнув, бо кум причіп до трактора купив. До ранку у «Марії Магдалині»… технічні характеристики… обмивали. А тут якесь цабе йому…

Пішов на Паньку. Козел зціпив щелепи, натиснув на гачок. Я-ак бабахне у дільничного набоями на кабана. Сойку відкинуло — лежить посеред двору, червона калюжа ландшафт вирівнює. Паню не попустило — ще більше роз’ятрився. До Гоцикової хати пішов…

— А тепер тебе, сука, покладу…

Та дільничному лише плече порвало в лахміття. Підскочив, очманілий, ухопив ніж, що він на лавці лежав, бо Гоциків тато щоранку тим ножем свиням буряк і моркву рубав, підскочив до Пані — як садоне ножем у спину.

— Козел, бля… Тебе заарештовано!

Паню Козленка ховали наступного дня. Панькина мати валялася на землі біля труни, голосила, поки не знепритомніла. Панькин тато хитався, чорний, — не підійти.

Нехаївці скорботно товклися біля Козленкового пишного двору і геть не заздрили. Перешіптувалися: кажуть, Сойку у райцентрі прооперували, руку врятувати намагалися. Косували на Гоцика: усе через тебе, халамидник!

— Та не брав я тої коняки, — буркнув знічено.

Труна, блідий спокійний Панька у костюмі з краваткою — усе те здавалося дурним недоречним сном, що варто лише головою мотнути, як тій коняці, — розсіється. Вони з Панькою все життя ворогували-билися, але ж… не до смерті.

— Не бреши! Де вночі вештався?! — хижо прошепотіла баба Зіна, що її хата по сусідству із Гоциковою. — Бачила-бачила, як увечері з дому пішов, так усю ніч десь і проваландався!

— Зі мною був. Усю ніч, — почув.

Озирнувся — Тайка.

— Ах ти ж лахудра! — Тайчина мати ухопила доньку за волосся, потягла від похорону. — Ах ти ж, ганьбисько моє!

А Гоцик усю ніч на Сеймі рибу глушив… Під ранок продав усе, що поглухло, перекупникам на трасі, і поки у Нехаївці востаннє лютував Паня Козленко, пив з торгашами горілку, у пилюці геть увесь від автівок, що мчали трасою. До села повернувся, як забава уже стекла кров’ю.

— Халепа… — щиро шкодував за Панькою. Порожньо без Паньки у Нехаївці, односельці косують недобре, наче на ньому кров. У дупу пекло — геть, геть!

На хутір до циган подався — отам його люблять. Обійняв Лорда, дав хліба Ванді і Кассіопеї, мале лоша по гриві. На лаву у стайні присів, гребінець узяв — хвости красеням порозчісувати. А на гребінці сірий волос.

— Де андалусієць?! — кричав-захлинався, Петра за шкірку. — Куди коня подів?! Кажи, бо вб’ю!

Роми навалилися на Гоцика всім кагалом, разом зі старими-жінками-дітьми, на землю повалили, били-ґелґотіли:

— Ракло! Дур амендар! Гаджьо немитий! Пішов геть! Щоб ніколи не повертався!