Битi є. Макар

— Об’єкт. Ми кажемо: «об’єкт», — сказав Іванко.

— Серйозно? Ну, і скільки «об’єктів» з вашою допомогою змінили власників? Мене цікавить ділова репутація людей, з якими я наважуюся… на непросту справу.

— Одинадцять успішних поглинань.

— Рейдерських атак? — уточнив механік.

— Ми не користуємося вульгарним сленгом. Ми кажемо: «недружнє поглинання». У нас — одинадцять успішних поглинань. За останній рік. Усе законно і легально. Ми не працюємо за «кривими» схемами. Невже пані Марта не говорила вам? — похвалилася паска.

— Білі й пухнасті?

— Точно, — здивовано відповіла паска. — Можемо довідку показати.

— Ліцензію на вбивство?

Парочка перезирнулася.

— Пане Макаров. Ви не схожі на серйозного замовника, — сказав Сєрьожа.

— Ще й як схожий! — агресивно відповів механік. — Давайте! По суті, детально і з цифрами. Для мене ця справа нова. Хочу зрозуміти… перспективи.

Паска кивнула.

— Як правило, ми розбиваємо операцію на п’ять етапів. Спочатку досліджуємо об’єкт.

— У першу чергу, його здатність захищатися, — пояснив Серьожа.

— А якщо в хазяїна об’єкту надійний дах? — запитав Макар.

— Тоді складаємо схему нейтралізації всіх, хто намагатиметься захистити об’єкт, — роз’яснив Серьожа. — Непробивних практично не існує. У кожного є… скелети в шафі.

Іванко кивнув:

— Так. Наступні етапи найбільш витратні — організація і проведення захоплення. Тариф загальновідомий. Підраховуємо натуральні витрати, помножуємо на три. За досвідом знаємо — в середньому виходимо на півтора мільйона. Доларів. Не враховуючи попереднього «зажахування».

— Зажахування? — перепитав механік.

— Негативний розголос у пресі щодо об’єкта. Чи, наприклад, відкриття карної справи проти його хазяїна… Бажано за зловживання і розповсюдження наркотиків, протидію міліції чи розбещення неповнолітніх… Публіка це любить.

Макар відчув: ще слово, і його знудить. Брудні. Мамо рідна, які ж брудні й вонючі!

— Що… далі? — процідив.

— Далі? — паска всміхнулася. — А далі — «винос тіла». Ви створюєте паралельний орган управління і встановлюєте фізичний контроль над об’єктом.

— …І перед вами просте, як зад макаки, завдання, — сказав Серьожа. — Зайти на об’єкт і втриматись.

Зайти й утриматись

Дні минають, дарують лише божевілля. Третій тиждень Макар не виходить із хатинки на Новоросійській. Новий рік — а от і дві тисячі десятий, Різдво, скоро вибори, трясця їм, Фома загубився в горах… Макар забув, коли писав Нані. Прости, Нані! Стіни виймають душу! Та й про що писати? Справа не в Марті. Марта — фігня! Він сам тепер інший, геть не такий, якого ти знала, Нані, і він новий — злиденний, побитий, принижений і безсилий — тобі не пара. Доля?

Перед очима Іванко й Серьожа. Скоти! Півтора мільйона за те, щоби повернутися на власну фабрику! Значить, це робиться саме так. Де взяти півтора лимона? У Марти немає таких грошей! Можна й не рипатися. А у нього скоро на шматок хліба не стане… Дах їде…

Тоді, у парку біля фунікулера, він довго теревенив з консультантами з несподіваного розору. Випитував деталі, намагався усвідомити строки.

— Операція забере півроку, якщо хочете без проблем з прокуратурою і ментами, — убив Іванко.

— За кілька місяців зможемо, але гонорар… подвоєний, — додав Серьожа.

Кілька місяців? Якщо фабрика не працюватиме ще кілька місяців, фабрики… не стане. Стіни. Голі стіни. Цікава нерухомість у центрі столиці? Начхати! Макарові потрібна фабрика з живим життям — щоби машинки цокотіли, швачки перегукувалися, старий Гурман бурчав і жалівся на виразку, Пилипенко під парканом дрімав. Щоби сарафани…

Божевілля! Що він отримає за півтора лимона? Право зайти на власну фабрику? Зайти?.. Остання думка, хоч тисячний раз у голові, раптом змушує рухатися. Механік вмикає старенький телевізор Фоми. Ялинки, сміх, відповідальні, як перед візитом до нарколога, лиця політиків.

— Що за день? — отямлюється врешті. На каналі новин у кутку екрана завжди світиться дата. Чотирнадцяте січня…

Скільки ж днів він просидів отут? Та за цей час не те що «Сігма» з фабрики — півлюдства з планети щезнути могло.

— Так, так… — підхоплюється. Вдягається метушливо. Фабрику точно уже не охороняють. Навіщо? Він зник. Нема! Фініш! Будівля порожня. Зайде без півтора лимона. Знайде реєстр… Адвокат, певно, давно підготував заяву. Зарано помирати. Зарано. І звідки ти вилізла, надіє?

Автівка мчить, як на пожежу. Механік не помічає новорічної радості міста — скоріше, скоріше. Побачити порожній хол, мертві вікна фабрики. Він не хоче бачити людей. Взагалі! Хай щезнуть люди! Залишає автівку за рогом, обережно суне до фабрики, визирає з-за рогу і відчуває, як серце зупиняється. У холі Горила розмовляє з пузатим бійцем років сорока. Пузатий сміється, показує Горилі щось на екрані мобільного.

— Ні… — шепоче Макар гарячими вустами.