Читаем Битi є. Макар полностью

— Блін, які ж баби дурні! — цвіркнув пузатий Потапов. — Ти кого жалієш, тітко? Він тебе не пожалів, коли під стволом тримав.

— Ти краще набої не забувай у свій пєстік вставляти, розумнику! Теж мені охорона, мать вашу! З такою охороною країну просрати — раз плюнути!

— Він ледве з глузду не з’їхав, коли дізнався… — глухо сказав Горила. — Усе рвався на свою фабрику, а потім щез. Я думав, здався… А він…

— Йому гроші потрібні… — зметикувала мудра Зіна. — Багато грошей, аби вирвати свою фабрику з чужих лап. А грошей у нього, думаю, дуля з маком.

— Панове! — Літератор Пустовоєв смикнувся, задер голову і став схожим на пам’ятник цирковому дельфіну, що йому на ніс м’ячик кидають. — Панове… Я прийняв доленосне рішення. Я… віддам свої сто доларів панові терористу!

— Життя — багно. Гроші щастю не товариш. Віддай і мої сто баксів, Геракле.

— Е, розтринділися вони! — засмутилася Зіна. — Хай спочатку заплатить!

— Про що ви мелете, придурки?! — уїдливо розсміявся Потапов. — Вам усім строк світить!

Пустовоєв не втримав пози, ляснув щелепою об підлогу.

— Що?! Що ви сказали? Строк? Який строк?

— Ви — співучасники! Ви за бабло погодилися…

— Матір Божа! Бог свідок — мене насильно затягли! — верескнув Пустовоєв.

— А ти, тітко, головна співучасниця. — Пузатий недобре зиркнув на Зіну. — Приперлася ніби в туалет, а сама — під ствол!

— Під запальничку, ідіот! — Зіна обернулася до Потапова, роздивлялась уважно, ніби прагла запам’ятати так ясно, щоб уже як де перестріне, так не помилитися.

— Душа болить… — сказав Костя.

— Е, ти ще! — психонула Зіна. — Дати тобі п’ятдесят грамів, одразу заспіває твоя душа.

— Люди! Нащо сваритеся? Нам би живими звідси вибратися… — подав голос Вова.

— Це навряд… — сказав Горила.

— Чому?

— Ми охоронна структура. У нас обмеження. Ми просто так стріляти не маємо права. Хтось із наших проколовся… Тепер, певно, уже менти знають… Усі знають, кому треба. А менти… вони не розбиратимуть. Усіх покладуть.

На підлозі ворухнувся Макар. Спробував підвестися, завалився.

— Та розв’яжіть же мені руки хто-небудь! Він же кров’ю зійде! — так голосно і відчайдушно крикнула Зіна, що механік смикнувся, напружився, сів.

— Усе кльово… Зараз…

— Сашка! Олександр ти Миколайович! Дітьми клянуся — не втечу й інших не розв’яжу. Давай допоможу…

Горила насупився.

— Аптечка в столі, — сказав.

Макар сперся на Пустовоєва скривавленими руками — залишив на білій сорочці літератора червоні плями. Підвівся. Дошкандибав до Зіни.

— Ти ж… Я тобі вірю…

— Щоб я здохла! — запевнила Зіна.

В аптечці знайшлося усе для надання невідкладної допомоги. Зіна промила перекисом рану на плечі механіка, наклала пов’язку, забинтувала міцно.

— Тобі би поїсти…

— У холодильнику… — сказав Горила.

— А можна я теж з’їм чогось… нешкідливого для шлунка? — попросив Пустовоєв.

— А я пити хочу, — сказав Вова.

— А я випити… — висунув вимогу Костя.

За хвилину Зіна приперла з холодильника, що стояв у невеличкій кімнаті, переобладнаній на кухоньку, наїдків і напоїв на армію.

— Обжилися тут… — тихо-люто пробурмотів Макар.

Зіна націдила в пластикове горня горілки, змусила механіка випити.

— Давай, давай… Не зашкодить! А тепер їж!

Поки пан терорист ошелешено жував окраєць хліба, устигла тицьнути по бутерброду кожному. А Кості налила…

— Пий, заразо!

Макар дивився на заручників, душу огортала безмежна любов милосердна. Не сам… Не один!

— Пане Макаре. Перепрошую, — почув голос літератора. — Ви нас уб’єте?

— Безумовно, — на автоматі.

Устав. Реєстр. Нарешті треба знайти реєстр, інакше вся забава — коту під хвіст.

— Зіно! А ти їла?

— Я потім…

— Вона собі в пакет понаскладала, — видав Зіну пузатий.

— Дітям… Гостинчик, — пояснила Макарові Зіна. — Коли вони ще ту сьомгу скуштують…

Макар кивнув, посунув з холу.

— Ей! Командире! І не зв’яжеш мене? — гукнула йому Зіна.

— Я тобі вірю…

— Правильно. Зіна не підведе!

Макар вийшов із холу в довгий, як кишка, коридор, попрямував до свого кабінету. Чи вистачить сил диван відсунути?..

У холі репетував Пустовоєв.

— Матір Божа! Ви чули? Він нас повбиває! А я ще хотів віддати пану терористу свої сто доларів!

— Старий сучок! У тебе немає ста доларів! — набундючилася Зіна.

— Крута історія… — сказав Вова. — Як виживемо, відомим стану. Тільки би цього Макарова хворим не визнали. Тоді сенсації не буде.

— А що, коли він справді божевільний? — захвилювалася Зіна.

— Шкода, — буркнув пузатий Потапов. — Шизиків не судять.

— У нього просто болить душа, — сумно всміхнувся розслаблений Костя.

— Коли ж він заплатить? — зітхнула Зіна.

Горила глянув на жінку уважно.

— Зіно! Розв’яжи!

— Е! Ти чого?! Сиди собі, охоронець довбаний!

— Розв’яжи. Тобі зарахується…

— Ну! Розв’яжу! І що далі?

— Нейтралізуємо… хлопця.

— А сто баксів хто мені заплатить? Ти? Отож-бо! Сиди, Ваню! І краще мовчи, бо візьму кляп і засуну в пащу.

— Розв’яжи! — і собі гаряче попрохав пузатий. — Завалимо — усі його кишені твої! Усе, що знайдеш, — тільки твоє. А в нього більше, ніж сто баксів є. Точно кажу!

— Ти… що верзеш? — підозріливо насупилася Зіна. — Ей, Ваню! Що твій кореш плете? Правду?

— Маячню! — рипнув зубами Горила. — Ніхто по чужих кишенях не лазитиме.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Мой генерал
Мой генерал

Молодая московская профессорша Марина приезжает на отдых в санаторий на Волге. Она мечтает о приключении, может, детективном, на худой конец, романтическом. И получает все в первый же лень в одном флаконе. Ветер унес ее шляпу на пруд, и, вытаскивая ее, Марина увидела в воде утопленника. Милиция сочла это несчастным случаем. Но Марина уверена – это убийство. Она заметила одну странную деталь… Но вот с кем поделиться? Она рассказывает свою тайну Федору Тучкову, которого поначалу сочла кретином, а уже на следующий день он стал ее напарником. Назревает курортный роман, чему она изо всех профессорских сил сопротивляется. Но тут гибнет еще один отдыхающий, который что-то знал об утопленнике. Марине ничего не остается, как опять довериться Тучкову, тем более что выяснилось: он – профессионал…

Альберт Анатольевич Лиханов , Григорий Яковлевич Бакланов , Татьяна Витальевна Устинова , Татьяна Устинова

Детективы / Детская литература / Проза для детей / Остросюжетные любовные романы / Современная русская и зарубежная проза