Биті є. Макс. Книга 2

- Мать твою наліво, не у Різдво будь сказано! Оце, значить, таке кубельце тобі облаштував!

Дора відклала ноутбук, стала біля ліжка, як покарана. Серце калатає. Очі б опустила, та й слово пропустити боїться. У рота пані заглядає: у чому завинила?

Пані Женя ту Дору - не бачить, їй-богу. Пішла до шафки, відкрила:

- А шмаття ж накупив! Йолоп, прости Господи! Та коли ж його життя вже навчить!

Дверцятами - грюк! Дору до себе поманила, в очі їй в’їлася.

- Ану, ходімо на кухню, любко! Там хоч сісти є де. Поговоримо…

Підготувалася. Всілася за стіл, поклала перед Дорою папірець і ручку.

- Питатиму! - наголосила. - А ти відповідь пиши. І не здумай брехати, дівко! Бо я тобі не Макс! Я із тобою цяцькатися не збираюся! Враз назад до твоєї Сракожопівки відправлю!

Дора кивнула - добре. Серце із грудей вискакує. Сльози до очей крадуться.

- Спить із тобою?! - чітко вимовила пані.

Дора заклякла. Головою - ні, ні, ні! Кулачком у груди - ні! Аж сіпнулася - ні, ні!

- Та тихо, тихо! Чого розходилася?! А нащо тоді… оце усе?

Дора зніяковіла, плечима знизала.

“Може, Макс добрий…” - написала. Пані у вічі - так, так… Аж усміхнулася.

- Платить щедро, чи як? - виміряла синову чесноту пані Женя. - І скільки?

Дора засмутилася враз: і чому брехати не навчена?!

- Одну тисячу… - пальчик догори, вустами беззвучно.

- Гривень? - підозріло зіщулилася хазяйка.

Дора зітхнула, захитала голівкою заперечливо - ні…

- Доларів?! - не повірила пані. - Кажи! Доларів?!

- Так…

- Твою наліво!

Пані Женя відкинулася на стільці так бурхливо, ще б мить - і завалилася. Руку до серця - убив! На гладкому лиці крізь штукатурку червоні плями. Сеї миті лусне, як пару не випустить. Видихнула шумно.

- Неси… - ледь вуста розтулила.

Та Дора зрозуміла. Прощавай, Каштелу-Бранку.

Щоденник байдужо роззявив рота - бери. Дора витягла зелені купюри, знайшла на столі ручку, написала на чистому аркуші: “Пані забрала мої гроші. От повішуся! їй-богу, повішуся!” Відклала щоденник, зціпила вуста, побрьохала на кухню.

Пані Женя жвавенько сховала бакси у портмоне, натомість видала Дорі тисячу гривень.

- Оце твоє! За грудень! І щоби Максові - ані слова! - пригрозила.

Дора кивнула спустошено. Тої ж миті двері відчинилися і до кухні увійшов Макс.

- Мамо?.. - та утомлено. Ніби з горя приплентався.

- Синочку, з Різдвом, любий. Гостинчик принесла! І від себе, і від тата! - полізла до сумки.

- Ми ж ніби православні…

- Та яка різниця? Чи постуєш? Га? А я нині - ніяк. Коли б не нерви - трималася б посту, а так…

- Чого тепер нервуєшся?

- А! Різне… Й сумую без тебе. Хоч би зайшов колись… - врешті відкопала у сумці дарунок, простягнула синові. - Краватка! “Cornelian і”!

- Дякую, мамо, - байдужо відклав пакунок убік, присів за стіл.

Дора стовбичила біля дверей з гривнями в долоні. Не пропустив.

- Що за гроші?

- Дарунок Дорі на Різдво, - чітко вимовила пані Женя. Дорі у вічі. - Йди, дитино! Відпочивай. Нам із Максом поговорити треба.

- Ні! - Макс напружився, вказав на стілець поряд із собою. - Сідай, Доро.

Дора простягнула до Макса руку: благаю… Дозвольте піти!

Зрозумів. Здивувався, що зрозумів.

- Хочеш піти? Йди…

- У тебе утомлений вигляд, синочку, - заторохтіла пані Женя стурбовано, аби хоч якось відволікти Макса - дивився Дорі вслід, як той телепень.

- Працюю. Справ багато. Благодійний різдвяний бал готую…

- Бал?! Бульйончик Августа? - просяяла матір. - Обов’язково буду! От де звеселитися!

А у просторій гостьовій кімнаті - одна стіна - шоколад, інші медом мазані - беззвучно плакала чорноока Дора. Так гірко плакала, іцо й сльози чорні… Каштелу-Бранку… Із Різдвом вас, далекі португальці… Думка полетить, накриє покривалом, під ним - геть усі, і мама… Дора не може сама. Бранка… Богові подякувати: хоч гривні має. Сльози утерти із надією: завтра новий день стане. Добре б, щоб із сонцем. Ні! Не вішатиметься…

Назавтра - бал різдвяний, що його фонд “Сила добра” влаштовує. Дора дивується: що це вони творять? Хіба балами Різдво вшановують? От у Теребовлі різдвяні забави вирували, так аж через край - щоби уже на рік наперед серце радістю укріпити. Вертеп, колядки, щедре частування, сніг за пазухою, щоки горять, і не хочеш, а мимоволі на видиху - ги-ги! Нема печалі…