Биті є. Макс. Книга 2

Нічник блимнув і згас. Старий Перепечай помер, так і не усвідомивши, що останньою справою його довгого, складного, ризикованого, жорсткого, багатого, паскудного життя стала добра справа. І гарно, бо якби усвідомив, як багато дав Дорі, та про зиск для себе подумав - уже складніше було б із Господом домовлятися, хоч “товаришем” його зви, хоч “паном”.

Несподівана звістка про смерть старого Перепечая зібрала у гостьовій кімнаті приватної клініки всіх Сердюків. Приголомшені, збиті з пантелику й досі віри не йняли: як? Він же вічний… Ще тиждень тому гримав на всіх у телефонну слухавку, накази віддавав. Тонули в образливих прикрощах - чому навіть не натякнув на свою хворобу?! Вони б… Пані Женя втирала сльозу волоссям перуки. Володимир Гнатович уміло глушив тріумфальні звуки фанфар, що лунали у вухах. Макс супився, намагався розгадати останню таємницю діда.

Перед Сердюками товклися двоє. Авіуст Закс і начальник Пе- реиечаєвої охорони Продан. Знали? Так! Чому мовчали? Хазяїн заборонив казати. Чому?

- Жалів вас, - дипломатично зітхнув Закс.

- Так, - підтвердив Продан. - Не хотів бачити вашого смутку.

- А власної голови у вас немає?! - засичала пані Женя. - Тато сам помирав… У чужих стінах… Та як мені тепер із цим жити?!

- Не сам, - зізна вся Продан. - При ньому дівчина до останньої хвилини була. Пан Перепечай сам її для себе вибрав. Казав… - Продан замовк, знітився. - Ну… Мовляв, чпокатиму з ранку до ночі. І щоб ніхто не заважав…

- Феноменально! - не втримався Володимир Гнатович.

- Пан Перепечай вкладав у слово “чпокати” надто багато змістів, - похмуро відказав Август. - Декого з після відходу… ще чпокне. І не раз. Тож я би не став принижувати гідність нашого… небіжчика примітивними вульгарними домислами.

- Замовкніть! - вибухнув Макс. - Годі… Давайте хоч поховаємо з гідністю…

- Беру увесь клопіт на себе, - випнув груди Володимир Гнатович.

Август зиркнув на нього недобре, намірився було відповісти Сердюкові, та до гостьової кімнати зазирнула Міла.

- Можете пройти… До нього… - повідомила стримано.

Сердюки, Закс і Продан сунули до напівпідвального приміщення, де розташовувався морг клініки. Макс підозріло роззирався, наче все це було жорстоким жартом міцного, як горіх, діда. На порозі смерті нікого з рідні бачити не побажав. І підійти до нього, вже мертвого, дозволив тільки тоді, коли похоронні візажисти зробили йому таке лице, як на фотографії, що із собою до лікарні приніс.

Ошелешений Макс з жахом дивився на професійно накладений м’який теплий рум’янець на щоках діда. Тато зітхав показово-сумно, мама щиро плакала, Закс бубонів:

- Щодо похорону… Пан Перепечай теж залишив розпорядження. І оплатив їх заздалегідь.

Макс приголомшено зиркнув на Августа: Перепечай аж нічого не бажав брати від родичів. Перевів погляд на діда - і тільки тепер помітив: у куточках його вуст застигла задерикувата, іронічна посмішка.

- І як… тато захотів… У землю чи… по вітру попелом? - почув голос мами.

- Наказав поховати його у селі Візирка. Це в Одеській області, - оголосив Август Альфредович.

- Чому там? Туди запрошеним… на похорон півдня добиратися! - обурився Володимир Гнатович.

- Звідти мама родом, - невиразно нагадала чоловікові пані Женя. - І похована там.

- Так. Пан Перепечай наказав поховати його поряд з дружиною. Спеціальний транспорт з холодильною камерою прибуде під вечір, - продовжував Август. - Завтра опівдні…

- Опівдні?! - Володимир Гнатович ніяк не міг змиритися з останньою незручною примхою тестя. - І як ми встигнемо?!

- Заткнися! - плюнула пані Женя.

- Завтра опівдні похорон. Щодо поминок… Небіжчик заборонив збирати людей на поминки, - закінчив Август знайомити рідних з наказами Перепечая.

- І як ми пояснимо це людям? Люди не зрозуміють! - Володимир Гнатович нервово ходив уздовж довгого металевого стола, на якому розлігся собі ненависний мертвий тесть. Сердито косував на дружину. - Женю! Хіба я не маю рації?

- Маєш… Не зрозуміють, - пані Женя втерла сльозу, насупилася. - Думаю… Тато на нас не образиться. Якщо ми вшануємо його пам’ять… У Візирці… І тут, у Києві… Завтра… увечері…

- Краще післязавтра, - порадив Володимир Гнатович. Додав начальницьким тоном: - Макс ресторан замовить.

Макс почервонів до скронь, ледь втримав нудоту - кожне нове слово, що виникало у цьому апріорі німому просторі, ніби ялозило багнюкою по щойно вимитій чистій шкірі.

Нахилився до діда, мовчки поцілував у холодний лоб теплого персикового відтінку, посунув геть.

- Куди?! - вигукнув батько. Макс не озвався.

Начальник Перепечаєвої охорони ввічливо кашлянув, мовляв, перепрошую, пішов навздогін.

- Куди?! - Володимир Гнатович обурився ще більше.

- Наказ… Пан Перепечай висловив побажання, щоб я гарантував безпеку… Максима Володимировича. Маю бути поряд, - побіг геть.

- Женю, ти чула?! Тепер у підпорядкуванні нашого Максима ціла армія головорізів! - нервово вколов Сердюк дружину.

- Коли ж ти вже усохнеш, - утомлено відповіла пані Женя.