Блакитний Замок

Але пізніше вона свою думку змінила. Прийшов натовп нових гостей, явно п’яних. Спиртне вільно кружляло між присутніми. Дуже скоро майже всі чоловіки більше чи менше сп’яніли. Ті, що чекали на вхід на ґанку та подвір’ї, почали кричати: «Ану, давай!» і далі кричали, увійшовши. В залі стало галасливо і задушливо. Смерділо алкоголем, там і сям спалахували сварки. Звучали непристойні слова і сороміцькі пісні. Дівчата, які грубо вихилялися у танцях, виглядали розпатланими і недоречно вирядженими. Валансі, сама-одна у своєму закутку, відчувала огиду і каяття. Чого вона сюди поїхала? Свобода і незалежність — це чудово, але вона повелася як дурепа. Могла ж здогадатися, як це буде, і що криється за обережними попередженнями Сіссі. У неї розболілася голова — через це все вона почувалася хворою. Що ж їй робити? Мусить залишатися до кінця. Абель не звільниться раніше, як о третій або четвертій над ранок.

Новий наплив хлопців залишив дівчат у значній меншості, — партнерок до танців забракло. Валансі кілька разів запрошували, вона коротко всім відмовляла, і не всі її відмови були спокійно вислухані. Дехто бурмотів собі під ніс лайливі слова і кидав гнівні погляди. Раптом у другому кінці кімнати вона побачила групу незнайомців, які про щось пошепки розмовляли, пильно на неї дивлячись. Що вони задумали?

У цю мить вона помітила Барні Снайта, що стояв перед дверима, кудись вдивляючись над головами натовпу. В голові Валансі промайнули дві думки, одна — що тепер вона у повній безпеці, інша — що саме ТОМУ вона й прийшла на ці танці. Надія була такою абсурдною, що раніше вона не посміла б у ній зізнатися, але вже тепер знала: прийшла, бо сподівалася, що й Барні теж там буде. Ще вона подумала, що мала б відчути сором, але чомусь не відчула. Слідом за почуттям полегші виникло й інше — прикрості через те, що Барні не був поголений. Він же мусив мати настільки самоповаги, щоб поголитися, йдучи на вечірку. Натомість стояв з непокритою головою, щетинистим підборіддям, у старих штанах і синій домотканій сорочці. Навіть без піджака. Валансі це так розгнівало, що вона запрагла добряче його потрусити. Не дивно, що люди вірили усіляким пліткам про нього.

Але більше вона не боялася. Один з тих, що перешіптувалися, залишив своїх колєг і пішов до Валансі через усю залу, розштовхуючи танцюючі пари, які заповнили приміщення і заважали одна одній. То був високий плечистий хлопець, не те, щоб погано одягнений чи негарний з себе, але, щонайменше, напідпитку. Він запросив Валансі до танцю, вона чемно відмовилася. Його обличчя дуже зблідло, він схопив її і притягнув до себе. Його гаряче дихання, що віддавало алкоголем, опалило їй обличчя.

— У нас тут делікатних леді нема, моя дівчинко. Раз ти не занадто добра, щоб сюди приїхати, то ти не занадто добра танцювати. Я з колєгами за тобою слідкував. Зі всіма нашими перекрутишся, ще й поцілуєш на додачу.

Валансі відчайдушно виривалася, марно намагаючись звільнитися. Її втягували у лабіринт танцюристів, що кричали, тупали і гукали. Раптом той, що тримав її, діставши точний удар у щелепу, відлетів у інший кінець зали, збиваючи з ніг танцюючі пари. Хтось вхопив її за руку.

— Сюди, швидко, — сказав Барні Снайт. Він пересадив її через вікно, сам легко переплигнув через підвіконня і знову взяв за руку.

— Швидко, — мусимо тікати, — вони біжать за нами.

Валансі, міцно тримаючись за руку Барні, побігла, як ще ніколи в житті не бігала. Як це вона не померла через цю шалену гонитву? Якби таке сталося — ото скандал був би! Як би це пережили її бідні родичі? Вперше Валансі трохи їх пожаліла. А ще добре, що вона втекла від цього жахливого ґвалту. А ще добре, що вона міцно тримається за руку Барні. Всі її почуття змішалися і ніколи вона не пережила так багато за такий короткий час.

Зрештою вони натрапили на тихий куточок у сосновому лісі. Погоня звернула в іншому напрямку і з криком та шумом рушила деінде. Валансі, захекана, з серцем, що аж вискакувало з грудей, опустилася на стовбур поваленої сосни.

— Дякую, — видихнула вона.

— Ну що з вас за гуска — вибратися у таке місце? — сказав Барні.

— Та — я — не — знала, — що— це, — виправдовувалася Валансі.

— СЛІД було знати. Чедлі Корнерс!

—Для — мене — це — просто — назва.

Валансі знала, що Барні і подумати не міг, наскільки чужим їй був «чагарник». Вона прожила у Дірвуді все життя і, на його думку, мусила б щось знати про його околицю. Він не знав, як її виховували. Марно було й пояснювати.

— Коли я їхав повз Абелів дім цього вечора, Сіссі сказала мені, що ви сюди вибралися. Мене це вразило і перелякало. Сіссі казала, що страшенно переживає, але не хотіла вас відмовляти, щоб не виглядати самолюбкою. То я й поїхав сюди замість до Дірвуда.

Валансі зненацька відчула, як раптом чарівне проміння осіяло її душу і тіло, — тут, під темними соснами. То він і справді приїхав, бо турбувався через неї!

— Як тільки їм набридне полювати за нами, ми тихцем прокрадемося до дороги на Маскока. Я залишив Леді Джейн там. Відвезу вас додому. Думаю, що з вас уже досить вечірок.