Бумеранг не повертається

— Знаєш, тату, багато моїх шкільних подруг одружуються, вони мені завжди звіряють свої таємниці. Я знаю, як вони закохувалися, страждали і були щасливі, але все, що сталося зі мною, таке незвичайне, таке красиве і страшне, що дух захоплює. Де мені знайти такі слова, щоб розповісти тобі?! Мені здається, що як тільки перекажеш усе це, викладеш словами простої розповіді і… все зникне, ніби в казці.

— А він ніколи не поривався зустрітися зі мною, поговорити?

— Якось у нього було таке бажання. Після бетховенського концерту ми поверталися додому пішки, в твоєму вікні було світло. Патрік спитав мене, чи зручно буде зайти зараз і познайомитися з тобою. Я сказала, що це зручно, але, довідавшись, що ти полковник і працюєш у науково-дослідному інституті, Патрік засмутився і сказав, що його випадкове знайомство зі мною може бути розтлумачене цинічно і грубо.

— Ким?

— Звісно ж, не тобою…

— Він був у нас вдома?

— Був. Ми проявляли у ванній кімнаті плівку.

— Яку плівку?

— Негативну. Ми фотографувалися на прогулянці, біля університету. Патрік дав мені хімікалії і наступного дня зайшов проявити плівку…

— Він був у нас і навіть не зайшов до кімнати?

— Ні, він дуже поспішав, йому треба було дзвонити на телеграф, був його час передачі інформації.

— Як «дзвонити», не розумію?

— По телефону.

— Він міг подзвонити з мого кабінету.

— Патрік не хотів під час твоєї відсутності заходити в кабінет. Я сказала йому, що ніяких таємниць у батька вдома немає, а Патрік відповів: я це знаю, але моє становище зобов’язує мене до такої делікатності.

— Скажи, доню, а якби у нас з тобою була машина часу і я б запропонував тобі: давай, Машенько, повернемось до тієї пори, коли ще не розтривожене серце билося рівно і ти ще не знала Патріка, га?

— Пізно, тату. Тепер у мене немає без нього життя, і я не шкодую про це. Всі мої думки, сподівання, почуття, все з ним. Ось… — сказала Машенька і, відкривши руку, показала обручку.

Ізумруд на пальці блиснув, ніби око рисі. Андрій Дмитрович взяв її за руку і, притягнувши до себе, мовчки роздивився перстень. Біля його рота лягла жорстка і в той же час гірка зморшка.

— Отже, пізно? — перепитав він.

— Пізно. Я дуже люблю тебе, тату, ти найближчий мені, найрідніший, але…

— Не треба, Машенько, не треба, — бачачи, як їй важко, сказав Крилов і, лагідно торкнувшись її руки, додав: — Ти, доню, зрозумій мене, я проти нього нічого не маю. З усього видно, це чесна і мужня людина. Я прочитав його книгу і пройнявся пошаною до нього. Я з радістю, як громадянин громадянинові, потисну йому руку, але коли я думаю, дівчинко, про твоє майбутнє, все мені здається незрозумілим. Що тебе чекає як дружину Патріка Роггльса? Чи дадуть тобі візу? Як буде тобі, радянській дівчині, в країні, де свідомо розпалюється ненависть до твоєї Батьківщини? Я розумію тебе, дівчинко, ти хочеш пліч-о-пліч пройти з любимим через усі труднощі. Ти сильна і не боїшся боротьби, ну, а він сам, він витримає? Чи вистачить у нього сили? Я повинен побачити його, поговорити з ним. Подзвони йому, нехай прийде.

— Тату, він чекає внизу, біля будинку. Чекає вже кілька годин.

— Він у світлому пальті й капелюсі? — пригадав Крилов.

— Так. Ти його бачив?

— Бачив. Клич його.

Машенька, ніби в неї вдихнули життя, радісна вибігла з кабінету.

— Патрік зараз прийде! — вигукнула вона, увімкнувши світло у себе в кімнаті. — Він побачить світло в моєму вікні і прийде! Це умовний знак!

— Чия це вигадка? — спитав Крилов.

— Моя. Я приготую каву. Добре?

Каву на ніч Крилов не пив — серце давало про себе знати, але, розуміючи, що Патрік віддає перевагу каві, він, махнувши рукою, сказав:

— Хазяйнуй!

У кухні спалахнув і зашипів газ. Брязкаючи посудом, у маленькому кольоровому фартушку, діловито стукаючи каблучками, Машенька накривала у себе в кімнаті на стіл. Урочиста біла накрохмалена скатертина, квіти, надіслані Патріком, пляшка солодкого вина, що збереглася від Нового року, — створювали відчуття свята.

Коли пролунав дзвінок і Андрій Дмитрович вийшов відчиняти двері, Машенька вибігла в прихожу. Їй хотілося бути присутньою при зустрічі чоловіків.

Дивлячись то на одного, то на другого, з хвилюванням спостерігаючи обличчя цих двох найближчих, дорогих її серцю людей, Машенька сяяла щастям. У ці хвилини вона була гарна не тільки своєю жіночою принадністю, вона була навіть вродливою.

Хвилювання її було даремним, Патрік сподобався батькові. Зав’язалася проста невимушена розмова.

— Я почуваю, — сказав Роггльс, — себе винуватим. Звичайно, мені треба було давно прийти до вас і розповісти все, але… Сказати правду, мене утримувала горезвісна слава, залишена моїми попередниками. Немає нічого образливішого за незаслужені підозри.

— А вам доводилося з цим стикатися? — спитав Крилов.

— Відверто кажучи, ні.

— Ви прекрасно знаєте російську мову, у вас легкий, ледве вловимий акцент.