Бумеранг не повертається

Вибираючи вина, Ржанов не наважився купувати дорогий коньяк, було шкода державних грошей.

«Видудлить і „Три зірочки“», — подумав він і пройшов до столу замовлень. Тут його вже давно чекав підполковник. Швидко доповівши про обстановку, Ржанов передав записки і підійшов до прилавка. Його покупки були вже запаковані в чималий пакунок.

Гість почував себе як дома. Він умився і поставив кофейник на електричну плитку. Ржанов помітив, що Балт за час його відсутності встиг обнишпорити весь будинок.

— Це добре! — з усмішкою сказав Балт.

— Що добре? — не зрозумів Ржанов.

— Добре, що я не знайшов рації. У вашу відсутність я порився у цьому барлозі.

— Бачу і не розумію, навіщо це, — спокійно зауважив Ржанов, відкриваючи рибні консерви.

Коли Балт з жалем поставив на стіл уже порожню пляшку з-під коньяку, ситий, спокійний стан і випите вино настроїли його на споглядальний лад — одержавши хліб, він зажадав видовища. Балт розвалився на дивані і, колупаючи сірником у зубах, сказав;

— Мене цікавить, я трохи психолог, що привело вас, Теплов, до нас, у наш табір?

Ще вчора Ржанов підмітив, що, будучи тверезим, Балт добре володів російською мовою, але після кількох чарок вина його мова з головою видавала іноземця.

— Розумієте, Теплов, ви росіянин, що привело вас у наш табір? Психологічно це цікаво, — повторив він, випльовуючи прямо на підлогу шматочки їжі, видобуті з зубів.

Ржанов з матеріалів допиту чудово знав історію Теплова. Проте — одна справа знати, інша — розповідати від першої особи, та ще так, щоб в історію повірили.

— Розмова на цю тему не приносить мені задоволення, — ухильно відповів він.

— Ми чудово поснідали. За цікавою бесідою час минає швидше. Ви розкажіть мені, я розповідатиму вам. У росіян це називається «обмін досвідом».

«У цьому вже є деяка рація, — подумав Ржанов. — Якщо історія Теплова примусить тебе розв’язати язика, варто спробувати».

— Моя історія мало оригінальна, — почав Ржанов. — Я приїхав у Брест у тридцять дев’ятому році, коли він став радянським. У сорок першому році німці підходили до Бугу; вагоноремонтний завод, де я працював, евакуювався на схід. Я не міг виїхати, у мене тяжко хворіла дружина. Потім… що привело мене у ваш табір? Боягузтво! Страх за свою шкуру!..

Балт почекав трохи, але, помітивши, що його співрозмовник не має наміру продовжувати, сказав:

— Ну, якщо сказав «а», треба говорити «б». Звичайно, з більшим задоволенням, під ситу музику джазу, Балт подивився б гарненький «Стрип-тиз», коли яка-небудь Террі-Мур хвилююче повільно скидає з себе одну за одною різні частини туалету і залишається зовсім голою перед глядачами. Психологічне оголення Теплова так не хвилювало, але, оскільки не було нічого ліпшого, доводилося задовольнятись і цим.

— Гестапо не було зі мною гуманним. Я не витримав і почав працювати на німців. Потім, погрожуючи мені викриттям, вони перекинули мене сюди, на Урал. Шеф вимагав одного — працювати, увійти в довір’я і чекати вказівок. У сорок другому році я тут поступив на завод, працював, користувався довір’ям і вже забув про існування шефа, як раптом з’явився чоловік. Він передав мені рацію, шифр, зброю і навіть гроші. Від нього я довідався, що в мене новий хазяїн.

— Наскільки я розумію, коли б не страх, ви побігли б зараз донести на мене, так? — з прихованою погрозою спитав Балт.

— Тепер пізно. В цій божевільній скачці я поставив на вашого коня. Що буде, те й буде! — закінчив Ржанов, здивувавшись сам тому, наскільки природно він це сказав.

— Цей кінь прийде першим! Можете не сумніватись, — поблажливо сказав Балт.

«Він прийде першим на смітник історії», подумав Ржанов.

— Я теж, як і ви, рядовий у цій війні в сутінках, — продовжував Балт. — І у мене є свої рахунки з Росією. Я народився на Балтиці і в сороковому році емігрував за океан. Але не страх, а тим більш не політичні міркування штовхнули мене на цю небезпечну справу.

— А що ж? — з інтересом спитав Ржанов.

— Біг бізнес! Чарлз Інгольс добре платить, — з цинічною відвертістю сказав Балт і додав — Я вважаю, що вам не слід знати подробиць моєї автобіографії! Навіщо обтяжувати боягуза чужою таємницею? Ну, ну, — примирливо сказав він, помітивши, що його співрозмовник погрозливо стиснув кулаки. — Вам же буде краще. Я постачатиму вас інформацією, ви будете її зашифровувати і передавати шефові, а він далі по ланцюжку. Де я перебуватиму, що робитиму, — ви не знатимете.

— Мене це влаштовує, — з внутрішнім жалем зауважив Ржанов.

Весь цей день і ніч минули відносно спокійно, якщо не рахувати неодноразового поривання Ржанова засудити мерзотника за суворим законом людської совісті і пристрелити! Звичайно, це було б нерозумно й егоїстично. Ржанов це розумів і, стримуючи себе, годував його, наливав йому коньяк, спав з ним в одній кімнаті, дихав з ним одним повітрям.

24 ПРОБУДЖЕННЯ