Бумеранг не повертається

— Бував у нього один чоловік, собою інтересний, видний такий, словом, для нашої статі кавалер привабливий, — сказала Анікіна і розсміялася.

— Цей кавалер? — запитав Нікітін, показуючи фотографію Роггльса.

— Він! Га-арний! — не приховуючи своєї симпатії, сказала вона.

— Ви знаєте його ім’я, прізвище? Де він живе? Чим займається?

— Григорій Іванович казав, що він у газетах пише, а звуть його Петро Рогов.

— Крім цього журналіста, у Ладигіна ніхто не бував?

— Як же не бував, бував, тільки рідко, товариш його, Саша, прізвища його не знаю. Григорій Іванович учився з ним разом.

— А який він собою, цей Саша? — зацікавився Нікітін.

— Ну, як би сказати, який… молодий, випити мастак, веселий… високий такий, в окулярах…

— А чи не знаєте ви, Клавдіє Петрівно, де Ладигін з цим Роговим познайомився?

— Знаю. З ним, із сусідом моїм, одного разу конфуз вийшов. Затягнув його Саша в ресторан, свято було, а от яке — не пригадую, випили вони. Ну, знаєте, як чоловіки, їм завжди мало, замовили ще, а коли довелося розраховуватись, у них сотні, чи то й двох не вистачало. Пили, їли — веселились, а до грошей — засмутились! Офіціант міліціонера покликав, скандал. Тут підійшов до них цей товариш Рогов та й каже: «Не можу дивитись, як пристойних людей у міліцію ведуть. Нате, — каже, — вам гроші, потім розрахуємось». А Саша — той науковий працівник, йому й зовсім незручно в міліції ночувати. Ну, взяли вони гроші, розплатилися. Рогов за містом живе, так він ту ніч у Григорія Івановича ночував.

— А скажіть, Клавдіє Петрівно, у Ладигіна була на лівій руці татуїровка? «Таня» друкованими буквами…

— Аякже, була, — ствердила Анікіна.

— Він вам ніколи не розповідав про цю Таню? Де вона тепер? Чого він ім’я її на руці виколов?

— Що ви, товаришу Нікітін, він усе в собі тримав і мовчав. Бабусиною скринею я його прозвала.

— Ви можете описати мені обстановку його кімнати? Може, у нього на стіні висіли фотографії рідних чи знайомих?

— Можу! Та у мене від його кімнати ключ є. Я у Григорія Івановича прибирала, ну, він мені й замовив другий ключ. Якщо хочете, самі подивіться, я вам відчиню, — запропонувала Анікіна.

— Добре, — згодився Нікітін, — тільки ви сходіть двірника покличте.

У кімнаті Ладигіна був суворий порядок, але по деяких деталях Нікітін зрозумів, що тут до нього було вже зроблено ретельний обшук. Кольорові репродукції в рамочках, що висіли на стіні, раніше з лівого боку були обклеєні смужками паперу; хтось зірвав ці смужки і, мабуть, виймав нижні картонки. Матрац на ліжку в кількох місцях був прорізаний. Книги на полиці стояли не по відділах, чого, напевне, у Ладигіна не було. Анікіна підтвердила ці припущення.

В думках розбивши кімнату на квадрати, Нікітін, стримуючи своє нетерпіння, методично повторював зроблений до нього обшук. Намагаючись ні до чого не доторкуватись, він оглянув меблі, стіни, навіть підлогу. Його уважний, гострий погляд проникав скрізь.

У марних шуканнях минуло хвилин сорок. Глянувши на годинник, Нікітін заквапився. Він мусив устигнути сьогодні ж побувати в училищі імені Баумана, щоб з’ясувати, хто такий цей Саша, з яким учився Ладигін.

Тим часом Роггльс безцільно блукав по вулицях. Обставини змушували його діяти, а стан розгубленості не проходив. Невідомість не давала йому спокою.

Коли, взявши себе в руки, Роггльс оглянувся, він упізнав Самотечну площу. Чого він опинився в цьому районі? Нещодавно Роггльс був тут бажаним гостем, тепер…

Бажання ще раз побачиш цей будинок і переконатися, що тут усе благополучно, було непереборне. Він перетнув площу, пройшов трохи вперед і, звернувши в Перший Троїцький провулок, став повільно підніматися по крутому і слизькому тротуару.

За поворотом, на фоні старої, наполовину зруйнованої церкви Троїцького подвір’я стояв будинок, де жив Ладигін. Роггльс зупинився і повернув було назад, але бажання, сильніше за нього, примусило зробити ще кілька кроків уперед, де провулок круто повертав ліворуч.

Коли перед Роггльсом постала знайома картина, він здивовано зупинився, потім швидко перейшов на лівий бік і, пройшовши через прохідний двір, опинився прямо навпроти будинку.

У вікні кімнати Ладигіна горіло світло. По сходах протилежного будинку Роггльс піднявся на круту веранду другого. поверху і, стоячи на рівні освіченого вікна, заглянув у кімнату. Деякий час він спостерігав за Нікітіним, потім швидко спустився вниз, оглядівся навкруги і, не помітивши нічого підозрілого, попрямував провулком униз до Самотеки.

Обшук не дав відчутних наслідків, тому, не затримуючись, Нікітін оформив протокол і опечатав кімнату.