Чарiвна круговерть (на украинском языке)

Жучок озирнувся i прошепотiв:

- Громобiй наказав Тягачу доставити Шляховий Коток на височенну гору й пустити його звiдти на дружину Знавця-Моргунця. Коток не має гальм, i його нiхто й нiщо не зможе зупинити!

- Обманюєш!

- I зовсiм не обманюю, - образився Жучок. - Ваша Варя теж спочатку менi не вiрила, а потiм повiрила. Це я допомiг їй звiльнити дружину Знавця-Моргунця. Отак!

- А де ж вона?

- Зараз приїде. Але не можна гаяти жодної хвилини!

- Що ж робити? - задумався Малько-Ванько.

- Бiжи он туди за рiг будинку i чекай мене там. Я вiдвезу тебе на ту гору, й ти зупиниш Шляховий Коток.

- Як же його зупинити?

Та Жучок вже тiкав геть - дружина пiдiйшла зовсiм близько.

- Потiм скажу! - на бiгу вигукнув вiн.

Чи треба казати, що Малько-Ванько не гаяв жодної секунди? Треба було рятувати дружину Знавця-Моргунця! За хвилину вiн був уже в провулку.

Чекати довго не довелося. З-за рогу вискочив Жучок, але який вiн мав вигляд! Одна фара в нього чомусь не свiтилась, бiк був добряче пом'ятий. Та вiн хвацько пiдкотив до тротуару.

- Сiдай! - розчахнув дверцята. - Машини щось пронюхали. За мною женуться...

Ледве Малько-Ванько опинився у кабiнi Жучка, як з провулка вискочило кiлька машин. Попереду мчав грiзний Громобiй.

- Ось вiн! Стiй, зраднику! - загримiв вiн.

Жучок дав повний газ i так рвонув з мiсця, що хлопчика жбурнуло назад.

- Тримайся!

I почалася гонитва!

Жучок кривуляв, мов заєць, круто завертаючи в провулки. Переслiдувачам нiяк не випадало добре розiгнатися - вони весь час стримували швидкiсть.

Та все ж вогненнi фари Громобоя невблаганно наближалися...

- Стiна! - ахнув Малько-Ванько. - Стiна попереду! Стi-i-iй!

Але то була не стiна. Дорогу перекривали важкi залiзнi ворота. Ззаду накочувалося ревiння Громобоя...

Та замiсть того щоб загальмувати, Жучок ще додав ходу! Мабуть, вже нiчого не тямив з переляку...

Малько-Ванько заплющив очi.

Трiск, скрегiт! Його шпурнуло, боляче вдарило об щось тверде...

Вiн розплющив очi.

Жучок знову мчав, тiльки вже якимось широким подвiр'ям. Ворота залишилися позаду. Хлопчик здивовано озирнувся i помiтив поруч з ворiтьми вiдчинену навстiж хвiртку. Перед нею стояв дибки Громобiй. Його переднi колеса безпорадно крутились.

- Ох-хой! - стогнав Жучок. - Усi боки обдер.....

- У тiй хвiртцi? - засмiявся Малько-Ванько. - Як же ти її побачив?

- Я з дитинства її знаю. Коли за нами ганявся Фургон, ми через той хiд тiкали. А Фургон зупиниться та сердиться-сердиться! Вiн навiть радiатора не мiг туди просунути...

Хлопчик ще бiльше засмiявся.

- Цить! - звелiв Жучок. - Тут не можна смiятися. Навiть не треба голосно розмовляти!

- Чому?

- Це музей вiдпрацьованих частин...

- Ну то й що?

- Страшно вночi тут. Бр-р! Один я б сюди нiколи не поїхав.

- А що тут такого?

- Кажуть, що ночами окремi деталi залишають музей i гуляють собi.

- Що ж тут страшного?

- Страшно, страшно! - переконував його Жучок. - Адже вони самi гуляють. Самi! Уяви, раптом назустрiч тобi котиться... колесо!

- Ну й нехай собi котиться!

- Ой! - Жучок навiть затрусився. - Не кажи так! Боюсь!

- Гаразд, гаразд, - усмiхнувся Малько-Ванько. - Не буду. Далеко ще їхати?

- А ми вже приїхали. - Жучок зупинився знову бiля ворiт, та вже iнших, поруч з якими була хвiрточка, тiльки зовсiм маленька. - Сюди й менi не пропхнутись, - сумно додав вiн.

- Що ж нам робити?

- Пiдеш далi сам. Там буде вулиця. Чуєш - це гуркоче Тягач. Вiн тягне на гору Шляховий Коток. Поспiшай!

Малько-Ванько кинувся до хвiрточки. Раптом вiн зупинився.

- Як затримати Котка?

- Ой, я зовсiм забув про це! Як затримати Котка... Х-гм... Зупинити... А взагалi будь-яку машину може зупинити цеглина. Та де вона?..

- На будiвництвi! - вигукнув хлопчик, не дослухавши Жучка.

Вiн штовхнув хвiртку й щодуху помчав вулицею.

- Швидше повертайся! Менi страшно тут... - гукнув йому навздогiн Жучок.

Вулиця вела вгору. Далеко на тлi свiтанкового неба вимальовувалися двi кремезнi горбатi фiгури - надзвичайно сильний Тягач та надважкий Шляховий Коток.

На бiгу Малько-Ванько нишпорив навколо очима - шукав слiди будiвництва.

Зненацька вiн перечепився i ледве не впав. Цеглина!

Вона була важка. Малько-Ванько побiг повiльнiше.

Вiн захекався, ледве переставляв ноги... I нарештi зупинився.

Далеко внизу червоно-жовто-зеленими спалахами сяяла широка площа. Це дружина Знавця-Моргунця Урочисто виходила з провулка.

А тут угорi чийсь грубий голос прохрипiв:

- Готово? Пускай!

- Зараз, - обiзвався iнший. - Щось трос зачепився...

- Стiйте! - закричав Малько-Ванько. - Зупинiться зараз же!

I де тiльки сили брались - вiн знову побiг.

- Хто посмiв зупинити мене - найважчого з най важчих? невдоволено загув Шляховий Коток.

Хлопчик знову задихався. Вiн змiг вимовити тiльки одне слово:

- Цег... ли... на!

- Цеглина! - лунко вiдгукнувся Шляховий Коток. - Ти чуєш, друже Тягачу?

- Ой-ой-ой! - забасував перелякано Тягач. - Вони вже тут!

I рвонув щосили. Сталевий трос луснув, як нитка. Тягач кинувся навтiкача.

Малько-Ванько подолав останнi метри й став перед Шляховим Котком.

- Де цеглина? - розлютовано просичав той. - Я не бачу її.

- Та ось же! - i хлопчик високо пiдняв над головою цеглину.