Час великої гри. Фантоми 2079 року

Медузоподібна маса малих і дорослих істот, переважно роздягнутих догола, заповнювала всі коридори, сходові клітки й ліфтові ніші в цьому будинку Малі діти повзали по брудній підлозі (тут колись лежали розкішні — державні — сині килими з жовтим візерунком), стінах та перилах, що трималися на сталевих декоративних решітках минулих епох — з зірками, серпами й молотами, в облямівці з колосків і дубового ЛИСТЯ; СИНЮШНІ, худі тіла дітей скидалися на скелетики, але найбільше вразили Гайдука дитячі обличчя: зморшкуваті, беззубі, з каламутними поглядами очей, уражених старечою катарактою. Передчасна старість, викликана вірусом PSV (Premature siniiity virus).

Мешканці другого поверху займалися любовними втіхами: пари, трійки, четвірки, десятки геїв, лесбіянок та гетеросексуалів, сплетені в один конгломерат, наче мавпи в джунглях, скавучали, кричали, стогнали, лаялися та благали продовжити момент щастя, бризкалися спермою, обливалися жіночим слизом, смоктали і лизали все, що стирчало чи заглиблювалося в їхніх тілах, — викликаючи хіть, били один одного і дряпалися, а поміж усього цього трахання, злягання, блуду і бляду повзали діти, які й собі намагалися повторювати вправи дорослих. Нічого огиднішого за все своє життя Гайдук не бачив. Він озирнувся — чи бува Олю не затягли на другий поверх («Друге коло пекла», — як визначив він), — але її тягли далі, на третій поверх. Він почав згадувати, скільки поверхів у цьому будинку — п'ять чи шість? — але так і не зміг пригадати.

Третій поверх був поверхом смерті — тут лежали на підлозі, напівсиділи, притулені до стіни, чи висіли на стінах вмираючі слизовики, з'єднані липким сірим павутинням; посеред тіл блукали санітари в жовтих дезінфекційних костюмах, вишукуючи тих, кому вже непотрібним був цей смердючий простір; Гайдук побачив, як забирають малу дитину з рук матері, як пручається й беззвучно кричить вона, не віддаючи мертве дитя, як санітари тягнуть за ноги ще живу матір з дитиною довгим коридором углиб будинку.

— Стійте! — з відчаєм вигукнув Ізидор, — що ви робите, сатанинські виродки?

Він зробив спробу припинити наругу але санітари відштовхнули його, а люди в білому потягли Ізидора нагору — він устиг тільки перехрестити мертвих і помираючих.

Над поверхом стояв солодкаво–нудотний сморід, який, здавалося, свинцевими лещатами стискав груди, не даючи дихати тим, хто потрапив сюди. Четвертий поверх був поділений, як встиг помітити Гайдук, поміж червоно–чорними та білими. Його потягли наліво — туди, куди пішли Тас–Фелікс та Зореслава, — тут панували члени КОМАН; навколо Олі зчинилася бійка — Гайдук побачив, як Чага та кілька істот у білому відбили її в чорних і повели праворуч. Туди ж пішов митрополит Ізидор.

Гайдука затягли до просторого приміщення, на дверях якого висів аркуш паперу з червоною зіркою і чорним черепом.

— Здрастуйте, пане Гайдук. Давно не бачились.

Якась гола потвора, вкрита пухирями, що сиділа під стіною у великому порожньому залі, привітала його. Голос цієї потвори здався Гайдукові знайомим, але зовнішність — мозаїка пухирів, виразок, мокрих ерозій та гнійників на безформному товстому тілі — не нагадувала нікого з тих, кого знав.

«Пухир», — присвоїв Гайдук потворі агентурну кличку.

— Підійдіть ближче, сідайте, — сказав Пухир, подаючи знак конвоїрам у червоно–чорних балахонах залишити їх з Гайдуком наодинці. — Я — координатор групускул КОМАН. Тільки не подумайте, що я кимось керую. В нас усі рівні. І Фелікс, і Зореслава, і ці вартові, і тисячі бійців–підривників — всі ми члени однієї великої родини комуно–анархістів…

Гайдук гнівно перервав Пухиря:

— Ми вимагаємо зустрічі з кимось, хто приймає рішення. Ми протестуємо проти поводження з нами. Ми не полонені, а повноважні представники держави. Ми хочемо провести чесні переговори і досягти компромісу Час ультиматуму стрімко летить, а ми ще не почали…

— Час нікуди не летить. Час стоїть на місці, — нагадав Пухир Гайдукові. — Це Нульовий Час. Стрілки на годинниках механічно рухаються, а час стоїть.

— Значить, вибухи відміняються?

— Ні–ні, — всміхнувся Пухир так широко, що кілька пустул на його обличчі луснули і з них потекла жовтувата сукровиця. — Це наслідки отруєння діоксином, — пояснив Пухир, помітивши погляд Гайдука. — Час зупинився для вас, для людства, для історії, але не для нас. Час працює на нас. На нашу перемогу Ніколи в історії людства ми не були так близько до перемоги. Спасибі за це вам, Ігорю Петровичу.

— Мені?

— Так. Адже це ви розпалили Четверту світову війну Ніхто цього не знає, крім мене. Ваша доброта зіграла з вами поганий жарт. Якби ви не забрали з Афін до Києва божевільного російського адмірала, дали б йому померти швидко і спокійно, ніякої війни не було б… Я про вас усе знаю, відстежую кожен крок. У мене є інформатори у вашій конторі. Чув про вашу священицьку діяльність.

«Хто він, цей слинявий Пухир Гнійникович, який знає мої сокровенні таємниці? — жахнувся Гайдук. — Чи це моя темна підсвідомість розмовляє зі мною?»