Час великої гри. Фантоми 2079 року

— Відколи я знаю вас, — продовжував Пухир, — я дійшов висновку що ви — доктор Джекил і містер Гайд в одній особі. Ви, виховані на англо–американській літературі, звичайно, знаєте це класичне оповідання Стівенсона про дивний випадок роздвоєння людини, яка одночасно творить добро і зло. Добрий лікар і страхітливий вовкулак, що загризає свої жертви. Який ви справжній? — серед пухирів й пухирців, що нависали навколо очей потвори, засвітився блакитний уважний погляд.

«Я й сам хотів би знати», — подумав Гайдук.

— Ми дуже хотіли б, щоб ви перейшли на наш бік, — почесав Пухир кінчик носа деформованою рукою, вкритою виразками. — Великий Вибух знищив усі держави. Темрява докінчила їх. Тим більше Україну яка ніколи не була повноцінною державою — погодьтесь з цим. Не було і немає єдиної нації, єдиного народу які творять необхідний субстрат для держави.

Геджет Гайдука подав один короткий нечутний сигнал — вібрацію корпусу — що означав: операція по розмінуванню дитячого будинку почалася. Треба було тягти час до завершення операції.

— І що ж замінить на землі державу? — затіяв Гайдук безглузду теоретичну дискусію з Пухирем.

— Не буде ні України, ні Росії, ні Європи. Залишаться лише групускули, торговельні й виробничі корпорації, релігійні громади. Тоді не буде віковічного конфлікту між Донбасом і Галичиною, що розриває Україну, знищує її шанси на майбутнє. Донбас об'єднається з Руром, Галичина з Ірландією, а скоріше за все — кожна комуна, кожна групускула існуватиме окремо. Звичайно, ми знищимо всі еліти, всі державні структури, всі силові органи.

— А самі будете панувати під червоно–чорним прапором Леніна–Кропоткіна? — іронічно відгукнувся Гайдук.

— Не панувати, а координувати, — невдоволено кинув Пухир.

Гайдук відчув другий імпульс геджета і твердо сказав:

— На відміну від вас я будуватиму державу Народ без держави перетвориться на скопище слизовиків, керованих такими тварями, як ви, або на зграю бандитів. Тільки ми, держава, забезпечимо права і свободи громадян.

Потвора відкопилила губи, з'їдені виразками. «А може, це не діоксин, а герпес?» — подумав Гайдук.

— Ображаєте, Ігорю Петровичу І помиляєтесь. Нас багато, нас не подолати. Усі підвали, горища й тунелі Києва аж кишать нами. Молодь не вірить у державу.. До речі, чи знаєте ви, хто такий ваш улюблений президент Василь Воля?

Гайдук напружено чекав третього сигналу думаючи про Олю. Який же він йолоп, що не розповів їй деталі операції.

— Ваш Василь Воля–Капран — агент ДерВару — мовив Пухир. — Псевдо — «Археолог». Провокатор, який провалив усі операції НАРЕВ і ЛУК. Його завербували співробітники третього — політичного — управління ДерВару Богошитська та Чаленко, тому він панічно боїться їх. Повірте мені, я знаю, що кажу Бо мене зовуть Юлій Юліанович Мережко. Не забули такого? Не впізнали… Ну що ж, буває. Всі ми старіємо, міняємось, хворіємо. Я сподівався, що ви заміните мене, станете координатором КОМАН, що представлятимемо з вами нове утворення — Слизорусь — Смертокраїну — реготнув він. — Адже ми з вами колеги, в нас багато спільного.

В цю мить третій імпульс в геджеті Гайдука сигналізував початок заключної фази операції, і Гайдук кинувся на підлогу Світло в будинку вимкнули.

Бойова «черепаха» врізалася у високі засклені вікна четвертого поверху в зал, де вели дискусію про долю держави Гайдук і Мережко. «Черепаха» орієнтувалася на сигнали, що їх посилав геджет Гайдука, виконуючи роль маячка наведення. Через відкритий люк «черепахи» до залу вскочили спецназівці РОК, і поки один з них розв'язував Гайдука, прикривши його бронежилетом, другий, навівши промінь ліхтаря, почав розстрілювати Мережка з новенького чотириствольного автомата, що працював беззвучно, викидаючи пучки маленьких сталевих дротиків, які шматували пухирчате тіло Мережка, перетворюючи його на добре очищений скелет. Стіна, під якою сидів колишній директор ДерВару вкрилася в'язкою масою чорно–бурякового кольору Гострі промені ліхтарів стрибали по залу і нарешті зійшлися на Гайдукові.

— За мною! — крикнув він, вихопивши автомат з рук спецназівця, який надто захопився розстрілом Мережка. Крізь прозорий щиток бронешолому побачив у світлі ліхтаря графське лице Мармизи. — Ізидор і Оля — в правому крилі!

Вони вискочили у коридор, розстрілявши вартових.

— Треба захопити живими чоловіка з чорною борідкою і сліпу жінку з понівеченим обличчям, — наказав він трьом спецназівцям. — На правій половині діяти обережно. Там заручники. Білих, якщо не чинять опору заарештувати. Пішли!