Червоні вітрила

- Вельмишановний капітане, - самовдоволено заперечив Ціммер, - я граю на всьому, що звучить і торохтить. Замолоду я був музичним блазнем. Тепер мене тягне до мистецтва, і я з горем бачу, що загубив непересічний дар. Тим-то я, з пізньої жалости, люблю відразу двох: віолу і скрипку. На віолончелі граю вдень, а на скрипці вечорами, себто немовби пла###чу, ридаю за пропащим талантом. Чи не пригостите винцем, га? Віолончель - це моя Кармен, а скрипка...

- Ассоль, - сказав Грей.

Ціммер не дочув.

- Авжеж, - кивнув він, - соло на тарілках чи мідних рурках - інша справа. Втім, що мені?! Нехай кривляються блазні мистецтва - я знаю, що у скрипці й віолончелі завжди спочивають феї.

- А що ховається у моєму "тур-люр-лю"? - підійшовши, спитав флейтист, гінкий паруб'яга з баранячими голубими очима й білявою бородою. - Ну ж бо скажи?

- Залежить від того, скільки ти хильнув зранку. Часом - птах, часом - горілчаний чад. Капітане, це мій компаньйон Дусс. Я казав йому, як ви смітите золотом, коли п'єте, й він заочно закоханий у вас.

- Авжеж, - сказав Дусс, - я люблю жест і щедрість. Та я хитрий, не вірте моїм мерзенним лестощам.

- Ось що, - сказав, сміючись, Грей, - в мене обмаль часу, а діло стоїть. Я пропоную вам гарно заробити. Зберіть оркестру, та не з дженджиків з парадними обличчями мерців, які в музичному буквоїдстві або - що ще гірше - в звуковій гастрономії забули про душу музики й тихо мертвлять естради своїми вигадливими шумами, - ні. Зберіть своїх, котрі змушують плакати прості серця кухарок і лакеїв, зберіть своїх волоцюг. Море й кохання терпіти не можуть педантів. Я із задоволенням посидів би з вами, й навіть не за одною плящиною, але треба йти. У мене багато справ. Візьміть оце і пропийте за літеру А. Якщо вам подобається моя пропозиція, приїжджайте під вечір на "Секрет". Він стоїть неподалік від головної дамби.

- Згоден! - вигукнув Ціммер, знаючи, що Грей платить, мов цар. - Дуссе, вклоняйся, скажи "так" і крути капелюхом на радощах! Капітан Грей хоче одружуватися!

- Так, - просто сказав Грей. - Всі подробиці я вам повідомлю на "Секреті". Ви ж...

- За літеру А! - Дусс, пхнувши ліктем Ціммера, підморгнув Греєві. - Але... як багато літер в абетці! Дайте що-небудь і на фіту...

Грей дав ще грошей. Музики пішли. Тоді він зайшов до комісійної контори й дав таємне доручення за велику суму - виконати терміново, упродовж шести днів. В ту пору як Грей повернувся на свій корабель, агент контори вже сідав на пароплав. Надвечір привезли шовк; п'ять вітрильників, що їх винайняв Грей, помістилися з матросами; ще не повернувся Летика й не прибули музики; Грей подався побалакати з Пантеном.

Слід зауважити, що Грей упродовж кількох років плавав з одним складом команди. Попервах капітан дивував матросів примхами несподіваних рейсів, зупинок - навіть по місяцю - в найбільш неторгових і безлюдних місцинах, та потроху вони пройнялися "греїзмом" Грея. Він часто плавав тільки з баластом, відмовляючись брати вигідний фрахт лише тому, що не до вподоби був йому запропонований вантаж. Ніхто не міг умовити його везти мило, цвяхи, частини машин та інше, що понуро мовчить у трюмах, викликаючи бездушні уявлення нудної необхідности. Та він охоче вантажив садовину, порцеляну, звірят, прянощі, чай, тютюн, каву, шовк, коштовні породи дерев: чорне, сандал, пальму. Все це відповідало аристократизмові його уяви, витворюючи мальовничу атмосферу; не диво, що команда "Секрету", вихована, в такий спосіб, в дусі своєрідности, поглядала трохи з погордою на всі інші судна, оповиті димом плоского зиску. Все ж таки цього разу Грей зустрів запитання в фізіономіях: найтупіший матрос знав, що немає потреби здійснювати направу в руслі лісової річки.

Пантен, звісно ж, повідомив їм наказ Грея. Коли той увійшов, помічник його допалював шосту сигару, тиняючись каютою, ошалівши від диму й наштовхуючись на стільці. Настав вечір; крізь відчинений ілюмінатор стирчала золотава балка світла, в якій спалахнув лакований козирок капітанського кашкета.

- Все готове, - понуро сказав Пантен. - Як хочте, можна піднімати якір.

- Ви мусили б, Пантене, знати мене трохи краще, - м'яко зауважив Грей. - Немає таємниці в тому, що я роблю. Щойно ми кинемо якір на дно Ліліяни, я розкажу вам усе, й ви не будете марнувати так багато сірників на кепські сигари. Ідіть знімайтеся з якоря.

Пантен, ніяково посміхаючись, почухав брову.

- Це, звісно, так, - сказав він. - Втім, я - нічого.

Коли він вийшов, Грей посидів якусь хвилю непорушно, дивлячись у напівпрохилені двері, потім перейшов до себе. Тут він то сидів, то лягав, то, прислухаючись до торохтіння брашпиля, який викочував гучного ланцюга, збирався вийти на бак, та знову замислювався і повертався до столу, креслячи по цераті пальцем пряму швидку лінію. Удар кулаком у двері вивів його з маніякального стану; він обернув ключа, впустивши Летику. Матрос, важко дихаючи, зупинився з виглядом гінця, який вчасно попередив страту.