Читаем Червоні вітрила полностью

- "Лети-но, Летико", - сказав я собі, - хутко заговорив він, - коли я з кабельного молу побачив, як танцюють довкруг брашпиля наші хлопці, попльовуючи на долоні. У мене око, наче в орла. І я полетів. Я так дихав на човняра, що чоловік спітнів од хвилювання. Капітане, ви хотіли залишити мене на березі?

- Летико, - сказав Грей, придивляючись до його червоних очей, - я чекав на тебе не пізніше ранку. Чи лляв ти на потилицю холодну воду?

- Лляв. Не стільки, скільки було прийнято всередину, та лляв. Все зроблене.

- Кажи.

- Не варто казати, капітане. Ось тут все записане. Беріть і читайте. Я дуже старався. Я піду.

- Куди?

- Я бачу з докору очей ваших, що ще мало лляв на потилицю холодної води.

Він обернувся і вийшов із чудернацькими порухами сліпця. Грей розгорнув папірця; олівець, напевне, дивувався, коли виводив на ній креслення, які скидалися на розхитаний паркан. Ось що писав Летика:

"Згідно з інструкцією. Після п'ятої години ходив вулицею. Дім із сірим дахом по двоє вікон збоку; при нім город. Зазначена особа приходила два рази: по воду раз, по скіпки для груби два. Після настання темряви промкнувся поглядом у вікно, та нічого не побачив з причини занавіски". Потім ішло кількоро вказівок родинного характеру, добутих Летикою, напевне, шляхом застольної балачки, позаяк меморій закінчувався трохи несподіваними словами: "На карб видатків доклав дрібку своїх".

Та сутність цього донесення казала тільки пр те, що ми знаємо з першого розділу. Грей поклав папірця в стіл, свиснув вахтового і послав по Пантена, та замість помічника з'явився боцман Атвуд, обсмикуючи закасані рукави.

- Ми ошвартувалися коло дамби, - сказав він. - Пантен послав дізнатися, що ви хочете. Він зайнятий, на нього напали там якісь люди з сурмами, барабанами та іншими скрипками. Ви гукали їх на "Секрет"? Пантен просить вас прийти, каже - у нього туман у голові.

- Авжеж, Атвуде, - сказав Грей, - я точно кликав музик. Підіть скажіте їм, щоб ішли поки що в кубрик. Далі буде видно, як їх улаштувати. Атвуде, скажіть їм і команді, що я вийду на палубу за чверть години. Нехай зберуться. Ви й Пантен, звичайно, теж послухаєте мене.

Атвуд звів, немов курок, ліву брову, постояв боком до дверей і вийшов.

Ці десять хвилин Грей провів, затуливши руками обличчя; він ні до чого не готувався й нічого не обраховував, та хотів подумки помовчати. Тим часом його чекали вже всі нетерпляче і з допитливістю, повною здогадів. Він вийшов і побачив з облич очікування неймовірних речей, та позаяк сам знаходив те, що здійснюється, цілком природним, то напруга чужих душ відбилася в ньому легкою досадою.

- Нічого особливого, - сказав Грей, сідаючи на трапі містка. - Ми простоїмо в гирлі річки доти, доки не поміняємо весь такелаж. Ви бачили, що привезено червоний шовк. З нього під орудою вітрильного майстра Блента змайструють "Секретові" нові паруси. Відтак ми вирушимо, але куди - не скажу. Принаймні, недалеко звідси. Я їду до дружини. Вона ще не дружина мені, та буде нею. Мені потрібні червоні вітрила, аби ще здаля, як домовлено з нею, вона завважила нас. От усе. Як бачите, тут немає нічого таємничого. І досить про це.

- Так, - сказав Атвуд, бачачи з усміхнених облич матросів, що вони приємно спантеличені й не зважуються говорити. - Так от у чому справа, капітане... Не нам, звичайно, судити про це. Як бажаєте, то так і буде. Я вітаю вас.

- Дякую!

Грей міцно стиснув боцманову руку, але той, зробивши неймовірне зусилля, відповів таким потиском, що капітан поступився. Після цього підійшли усі, зміюючи один одного соромливою теплотою погляду і бурмочучи вітання. Ніхто не крикнув, не загомонів - щось не зовсім просте почували матроси в уривчастих словах капітана. Пантен полегшено зітхнув і звеселів - його душевний тягар розтанув. Тільки корабельний тесля лишився чимось невдоволений. Мляво потримавши Греєву руку, він понуро спитав:

- Як це вам спало на думку, капітане?

- Як удар твоєї сокири, - сказав Грей. - Ціммере! Покажи своїх хлоп'ят.

Скрипаль, ляскаючи по спині музик, випхнув з натовпу сім чоловік, вбраних украй неохайно.

- Ось, - сказав Ціммер, - це - тромбон, не грає, а смалить, як із гармати. Ці двоє безвусих молодців - фанфари; як заграють, то відразу ж хочеться воювати. Потім кларнет, корнет-а-пістон і друга скрипка. Всі вони - великі майстри обнімати жваву приму, себто мене. А ось і головний господар нашого веселого ремесла - Фріц, барабанник. В барабанників, знаєте, зазвичай розчарований вигляд, але цей б'є з гідністю, захоплено. В його грі є щось відкрите і пряме, як його палиці. Чи так усе зроблене, капітане?

- Просто диво, - сказав Грей. - Всім вам відведене місце в трюмі, який цього разу, значить, буде завантажений різними "скерцо", "адажіо" й "фортіссімо". Розйдіться. Пантене, знімайте швартови, рушайте! Я поміняю вас за дві годии.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дыхание грозы
Дыхание грозы

Иван Павлович Мележ — талантливый белорусский писатель Его книги, в частности роман "Минское направление", неоднократно издавались на русском языке. Писатель ярко отобразил в них подвиги советских людей в годы Великой Отечественной войны и трудовые послевоенные будни.Романы "Люди на болоте" и "Дыхание грозы" посвящены людям белорусской деревни 20 — 30-х годов. Это было время подготовки "великого перелома" решительного перехода трудового крестьянства к строительству новых, социалистических форм жизни Повествуя о судьбах жителей глухой полесской деревни Курени, писатель с большой реалистической силой рисует картины крестьянского труда, острую социальную борьбу того времени.Иван Мележ — художник слова, превосходно знающий жизнь и быт своего народа. Психологически тонко, поэтично, взволнованно, словно заново переживая и осмысливая недавнее прошлое, автор сумел на фоне больших исторических событий передать сложность человеческих отношений, напряженность духовной жизни героев.

Иван Павлович Мележ

Проза / Русская классическая проза / Советская классическая проза
Великий раскол
Великий раскол

Звезды горели ярко, и длинный хвост кометы стоял на синеве неба прямо, словно огненная метла, поднятая невидимою рукою. По Москве пошли зловещие слухи. Говорили, что во время собора, в трескучий морозный день, слышен был гром с небеси и земля зашаталась. И оттого стал такой мороз, какого не бывало: с колокольни Ивана Великого метлами сметали замерзших воробьев, голубей и галок; из лесу в Москву забегали волки и забирались в сени, в дома, в церковные сторожки. Все это не к добру, все это за грехи…«Великий раскол» – это роман о трагических событиях XVII столетия. Написанию книги предшествовало кропотливое изучение источников, сопоставление и проверка фактов. Даниил Мордовцев создал яркое полотно, где нет второстепенных героев. Тишайший и благочестивейший царь Алексей Михайлович, народный предводитель Стенька Разин, патриарх Никон, протопоп Аввакум, боярыня Морозова, каждый из них – часть великой русской истории.

Георгий Тихонович Северцев-Полилов , Даниил Лукич Мордовцев , Михаил Авраамович Филиппов

Историческая проза / Русская классическая проза