Червоні вітрила

Мисливець, позначивши слід зламаною галузкою, пробрався до води. Імла ще не розвіялася; в ній гасли обриси величезного корабля, який поволі звертав до гирла річки. Його згорнуті вітрила ожили, звисаючи фестонами, розправляючись і вкриваючи щогли безсилими щитами величезних бганок; чутно було голоси і кроки. Береговий вітер, пробуючи віяти, лінькувато теребив вітрила; нарешті тепло сонця дало потрібний ефект: повітряний тиск посилився, розвіяв імлу й виллявся реями в легкі червоні форми, наповнені ружами. Рожеві тіні ковзали білиною щогл і снастей, все було біле, крім розгорнутих, плавно рушених вітрил, - кольору глибокої радости.

Мисливець, який дивився з берега, довго протирав очі, аж переконався, що бачить саме так, а не інакше. Корабель сховався за поворотом, а він знай стояв і дивився; по тому, мовчки стенувши плечима, подався до свого ведмедя.

Поки "Секрет" ішов річищем, Грей стояв біля штурвалу, не довіряючи стерно матросові, - боявся обмілин. Пантен сидів поруч, в новому суконному костюмі, в новому блискучому кашкеті, поголений і смиренно бундючний. Він, як і раніше, не відчував ніякого зв'язку поміж червоним убранням і прямою метою Грея.

- Тепер, - сказав Грей, - коли мої вітрила жаріють, вітер добрий, а в серці моєму більше щастя, ніж у слона, який угледів невелику булочку, я спробую налаштувати вас своїми думками, як обіцяв у Ліссі. Завважте - я не думаю, що ви дурний або впертий, ні; ви - зразковий моряк, а це коштує чималого. Та ви, як більшість, слухаєте голоси всіх немудрих істин крізь грубе шкло життя; вони волають, але ви не чуєте. Я роблю те, що існує як старовинне уявлення про прекрасне - те, що не збувається, і що, по суті, так само збувається і можливе, як прогулянка за місто. Незабаром ви побачите дівчину, яка не може, не повинна інакше вийти заміж, а тільки в такий спосіб, який розвиваю я на ваших очах.

Він стисло передав морякові те, про що ми добре знаємо, скінчивши пояснення так:

- Ви бачите, як тісно сплітаються тут доля, воля і властивість характерів; я приходжу до тієї, котра чекає й може чекати лише мене, а я не хочу нікого іншого, крім неї, може, якраз тому, що завдяки їй я зрозумів одну немудру істину. Вона в тому, щоб робити так звані дива своїми руками. Коли для людини головне - отримати дорогесенький п'ятак, то легко дати цей п'ятак, але коли душа таїть зернину полум'яної рослини - дива, зроби їй це диво, якщо ти у змозі.

Нова душа буде в нього й нова в тебе. Коли начальник в'язниці сам випустить в'язня, коли мільйонер подарує письмаку віллу, опереткову співачку і сейф, а жокей бодай раз притримає коняку заради іншого коня, якому не щастить, - тоді всі зрозуміють, як це приємно, як це невимовно чудесно. Та є не менші дива: усмішка, веселощі, прощення і... вчасно сказане, потрібне слово. Володіти цим - значить володіти всім. Що ж до мене, то наш початок - мій і Ассоль - залишиться нам назавжди в ясно-червоному відблиску вітрил, створених глибиною серця, котре знає, що таке любов. Зрозуміли ви мене?

- Авжеж, капітане. - Пантен крякнув, утерши вуса дбайливо згорнутою чистою хусточкою. - Я все зрозумів. Ви мене розчулили. Піду я вниз і попрошу пробачення в Нікса, якого вчора сварив за втоплене відро. І дам йому тютюну - свій він програв у карти.

Перш ніж Грей, трохи подивований таким швидким практичним результатом своїх слів, устиг що-небудь сказати, Пантен уже загуркотів униз по трапу й десь віддалено зітхнув. Грей озирнувся, поглянувши угору; над ним мовчки поривалися червоні вітрила; сонце в їхніх швах сяяло пурпуровим димом. "Секрет" ішов у море, віддаляючись од берега. Не було ніяких сумнівів у дзвінкій душі Грея - ні глухих ударів тривоги, ні шуму дрібних клопотів; спокійно, мов те вітрило, поривався він до захопливої цілі, переповнений думками, які випереджають слова.

Ополудні на обрії з'явився димок військового крейсера. Крейсер поміняв курс і з відстані півмилі підняв гасло "лягти у дрейф".

- Браття, - сказав Грей матросам, - нас не обстріляють, не бійтеся! Вони просто не вірять своїм очам.

Він звелів дрейфувати. Пантен, волаючи, мов на пожежі, вивів "Секрет" із вітру; судно зупинилося, тоді як від крейсера помчав паровий катер з командою і лейтенантом у білих рукавичках; лейтенант, ступнувши на палубу корабля, зачудовано озирнувся і пройшов із Греєм до каюти, звідки за годину вирушив, дивно махнувши рукою і всміхаючись, ніби одержав чин, назад до синього крейсера. Напевне, цього разу Грей мав більше успіху, ніж із простодушним Пантеном, тому що крейсер, побарившись, ударив по обрію могутнім залпом салюту, стрімкий дим якого, пробивши повітря величезними сяйливими м'ячами, розвіявся клоччям над тихою водою. Цілий день на крейсері панувало якесь напівсвяткове остовпіння; настрій був неслужбовий, збитий - під знаком любови, про яку говорили скрізь - від салону до машинного трюму; а вартовий мінного відділу спитав матроса, який проходив:

- Томе, ти як оженився?

- Я зловив її за спідницю, коли вона хтіла вискочити від мене у вікно, - сказав Том і гордо закрутив вуса.