Читаем Читанка для Мануеля полностью

Читанка для Мануеля

«Читанка для Мануеля» — останній роман Хуліо Кортасара (1914–1984), аргентинського письменника, безумовно, одного з найвідоміших в літературі Латинської Америки та й усього світового красного письменства. Як і в «Грі в класи» (цей роман вийшов друком у видавництві «Фоліо» у 2008 році), у центрі уваги письменника — філософія, сенс життя, кохання, призначення людини. «Читанка для Мануеля» — це роман-колаж, «книжка в книжці». Молоді латиноамериканці Патрісіо і Сусанна, які живуть у Парижі на початку 1970-х років, роблять для свого сина Мануеля читанку, наклеюючи в альбом газетні вирізки. І як практично в усіх своїх творах Кортасар не ставить останню крапку: обрати фінал книжки, як і фінал життя — це прерогатива читача…

Хуліо Кортасар

Классическая проза18+

Хуліо Кортасар

Читанка для Мануеля




ББК 84(7АРГ)

К68


Серія «Бібліотека світової літератури» заснована у 2001 році


JULIO CORTÁZAR

Libro de Manuel


Перекладено за виданням:

Cortázar J. Libro de Manuel. — Madrid:

Suma de Letras, S.L., 2004


Переклад з іспанської П. В. Таращука

Редколегія серії:

Тамара Денисова, Ростислав Доценко, Іван Дзюба, Микола Жулинський, Дмитро Затонський, Дмитро Наливайко (голова), Галина Сиваченко, Андрій Содомора, Віктор Шовкун

Художник-ілюстратор І. І. Яхін

Художник-оформлювач Б. Л. Бублик


Кортасар X.

К68 Читанка для Мануеля: Роман /Пер. з іспан. П. В. Таращука; Худож.-іл. І. І. Яхін; Худож.-оформлювач Б. П. Бублик. — Харків: Фоліо, 2009. — 412 с. — (Б-ка світ. літ-ри).

ISBN 978-966-03-4896-7.


ББК 84(7АРГ)

ISBN 978-966-03-4896-7

© Heirs of Julio Cortazar, 1973

© П. В. Таращук, переклад українською, 2009

© І. І. Яхін, ілюстрації, 2009

© Б. П. Бублик, художнє оформлення, 2009

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2001

* * *

З очевидних причин, які першим мав би помітити я, ця книжка не тільки не видається такою, якою я хотів її бачити, а й дуже часто видається такою, якою я не хотів її бачити, тож захисники реалізму в літературі пересвідчаться, що вона трохи фантастична, натомість прихильники літературної вигадки нарікатимуть на її навмисну пов’язаність з історією наших днів. Немає сумніву: події, які зображено в книжці, не могли відбуватися таким невірогідним чином, а водночас елементи чистої вигадки не раз виявлялися скасованими частими посиланнями на повсякденне й конкретне. Особисто я не шкодую про цю строкатість, яка, на щастя, перестала мені видаватися такою завдяки тривалому процесові конвергенції: якщо довгі роки я писав тексти, пов’язані з латиноамериканськими проблемами, а водночас романи та оповідання, де ці проблеми були відсутні або висвітлені лише побіжно, тут і тепер, у цій книжці, обидва потоки поєдналися, хоча примирити їх було аж ніяк не легко, як, напевне, й свідчить про це плутаний і тяжкий шлях одного з персонажів. Цьому чоловікові приснилося те, що снилося колись і мені, коли я почав писати цю книжку, і, як уже не раз у моєму незбагненному ремеслі письменника, тільки набагато пізніше я збагнув, якою мірою цей сон — теж елемент книжки і містить ключ конвергенції тих видів діяльності, які досі видавалися такими різними. Тому читача й не здивує часте додавання газетних повідомлень, читаних в міру розгортання книжки, бо наявні в них збіги та аналогії стимулювали мене до праці й спонукали від самого початку визнати одне досить просте правило гри: залучити персонажів до щоденного читання латиноамериканських і французьких газет. Я наївно сподівався, що це залучення прямо впливатиме на їхню поведінку, а згодом пересвідчився: оповідь сама по собі не завжди приймає повною мірою ці випадкові втручання, які заслуговують спроби, успішнішої за мою. Хай там як, я не брав матеріалів, не пов’язаних із сюжетом книжки, просто повідомлення за понеділок або четвер, які мали зв’язок із безпосередніми інтересами персонажів даної миті, ставали елементом процесу моєї праці в понеділок або четвер; окремі інформаційні повідомлення я навмисне лишив для останньої частини, і цей виняток зробив моє правило набагато прийнятнішим.

Книжки повинні захищатися самі, і ця книжка борониться, мов кіт, що розлягається горічерева, тільки-но з’являється змога; я хочу тільки додати, що її загальний тон, який суперечить певній концепції, як слід розглядати ці теми, дуже далекий і від фривольності, і від пустого гумору. Нині більше, ніж будь-коли давніше, я вірю, що боротьба за соціалізм у Латинській Америці має підходити до жахіть повсякденності на основі єдиної позиції, яка коли-небудь забезпечить їй перемогу: треба ревниво берегти, мов скарб неоціненний, здатність жити так, як нам хотілося б жити в майбутньому, з усією любов’ю, грою і радістю, начебто притаманними йому. Відомий образ дівчини-північноамериканки, що пропонує троянду солдатам із пристебнутими багнетами, свідчить про відстань, яка поділяє нас і наших ворогів; нехай ніхто й ніколи не береться тлумачити цю троянду як платонічний символ ненасильства і простодушної надії, бо є троянди панцерні, якими бачив їх поет, і троянди мідні, художня вигадка Роберто Арльта[1]. Значення має тільки те, про що я намагався розповісти: символ утвердження перед лицем ескалації зневаги і страху, і це утвердження має бути найсонячнішим, найважливішим для людини: її еротичним жаданням і потягом до гри, її звільненням від табу, її вимогою гідності для всіх на землі, вже вільній від повсякденного обрію іклів і доларів.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза