Чоловіки без жінок та інші оповідання

— Говори тихіше, — сказав я. 

— Та вони сплять як убиті, — відказав він. — Та й англійської все одно не розуміють. Ні чорта вони не розуміють. Чим ви будете займатися, коли все скінчиться і ви повернетесь до Штатів? 

— Знайду собі роботу в газеті. 

— У Чикаго? 

— Хтозна. 

— Ви читаєте, що той Брісбейн пише? Моя жінка завжди вирізає його статті й надсилає мені. 

— Читаю. 

— Ви з ним знайомі? 

— Ні, але колись його бачив. 

— Хотів би я з ним познайомитися. Гарно він пише. Моя жінка не вміє читати по-англійськи, але газету купує — як тоді, коли я ще був удома, — вирізає статтю від редактора й спортивну сторінку і присилає мені. 

— А діти як? 

— Все добре. Одне дівча вже в четвертому класі. Знаєте, signor tenente, якби не діти, не був би я зараз вашим ординарцем. Мене б весь час тримали на передовій. 

— Добре, що ви їх маєте. 

— І не кажіть. Дітлахи в мене гарні, але якби ще сина. А то троє дівчат, а хлопця немa. Пощастило, так пощастило. 

— Може, спробуєш заснути? 

— Не вийде, я вже не засну, signor tenente. Але мене турбує, що ви вже яку ніч не спите. 

— За мене не хвилюйся, Джоне. 

— Ви ще такий молодий, а вже не спите. 

— Все буде добре. З часом минеться. 

— Мусить бути добре. Не можна так, щоб зовсім не спати. Вам щось не дає спокою? Якась думка вчепилася до голови? 

— Та ніби ні, Джоне. 

— Треба вам одружитися, signor tenente. Тоді матимете спокій. 

— Ой, не знаю. 

— Треба вам одружитися. Чому б вам не вибрати собі якусь гарну італійку з мішком грошей? Тільки моргніть — всяка буде ваша. Ви молодий, гарний, з медалями. Були кілька разів поранені. 

— Я погано знаю італійську. 

— Говорите ви добре. Та до дідька ті балачки. Ви з ними не говоріть, а женіться, і все. 

— Я подумаю. 

— Ви ж знаєте якихось дівчат, правда? 

— Ясно. 

— То женіться на тій, що має найбільше грошей. Тут зі всякої вийде добра жінка — так вже їх виховують. 

— Я подумаю. 

— Не думайте, signor tenente. Женіться — та й все. 

— Добре. 

— Чоловікові потрібна жінка. Ви не пошкодуєте. Кожному чоловікові потрібна жінка. 

— Добре, — відповів я. — А тепер спробуй трохи подрімати. 

— Добре, signor tenente. Спробую ще раз. Але запам’ятайте, що я вам сказав. 

— Запам’ятаю, — мовив я. — А тепер трохи подрімай, Джоне. 

— Добре, — сказав він. — Сподіваюся, і ви заснете, signor tenente. 

Я чув, як він перекотився на другий бік на своїй ковдрі, розстеленій на соломі, а тоді затих, і я дослухáвся до його рівного дихання. Тоді він почав хропіти. Я довго слухав, як він хропе, а потім перестав і дослухáвся до того, як їдять шовкопряди. Вони їли і їли — всю ніч було чутно шурхіт у листі, наче щось раз за разом падало. Я мав нову тему для роздумів: лежав у темряві з розплющеними очима, згадував усіх дівчат, яких знав, і міркував, які б із них вийшли дружини. Заняття було дуже цікаве, на деякий час воно затьмарило собою риболовлю і втрутилося у мої молитви. Втім, я таки повернувся до своєї форелі, бо виявилось, що не можу згадати всіх річок і що кожна приховує в собі щось нове, тоді як дівчата — після того, як я кілька разів про них згадував, — розпливалися у моїх спогадах, і я більше не міг викликати в думках їхніх образів, так що зрештою вони всі злилися в одне і я майже ніколи більше про них не думав. Однак про молитви я не забував і дуже часто молився уночі за Джона, і його загін звільнили з бойової служби перед жовтневим наступом. Я радів, що він більше не воює, бо не мав би через нього спокою. За декілька місяців він навідав мене у шпиталі в Мілані й дуже розчарувався, коли почув, що я ще не одружився; я знаю, що він би дуже засмутився, коли б дізнався, що я досі не знайшов собі пари. Він збирався назад до Америки, анітрохи не сумнівався у користі шлюбу і свято вірив, що той може всьому зарадити.