Чорна пантера i бiлий медвiдь (на украинском языке)

Рита. Та що ж ненормально? Може, дума ш, я не люблю тебе? Дума ш, зрадила тобi? Це дума ш?

Корнiй. Нi... Я вiрю тобi... (Хоче встати).

Рита. Та куди ж ти? В чому ж рiч?

Корнiй. В чому?.. Ха, в чому. Щось ще  сть... А, Рито, тут ти мене не зрозумi ш. Тут, я бачу, ти мене не зрозумi ш. Ти мене не зрозумi ш. I. говорить не варто... А, не варто... Нi-нi... (Хоче встати).

Рита (не пускаючи). Та сиди ж, Нiю... Чого ж я тебе не зрозумiю? Мистецтво? Так?

Корнiй. Так, мистецтво.

Рита. Ну, то чом же я тебе не зрозумiю? Чом? Хiба ж я тебе досi не розумiла? Хiба я не була тобi товаришем? Хiба я не болiла твоїми болями й не радiла твоїми радощами? Нiю? Хiба та можеш менi дорiкнути? Хiба ж тебе не любила, не зливала сво ї душi з тво ю? Нiю? Мужу мiй? Навiщо ж таке говорити своїй найближчiй людинi? Навiщо ж так безумно мучити її й себе? А дитина? Чим же вона винна? Чим її можеш докорити? Що любиш її? Але ж вона не винна за це. Ну, не люби її, викинь на вулицю, забудь, покинь...

Корнiй. А, якби я мiг викинути!

Рита. А ти б хотiв? I мене хотiв би викинути? Хотiв би? Ну, викидай... I з чим же ти зостанешся? Ти будеш порожнiй, бо життя тiльки в цьому, це  сть найлюдське. Приймеш холодну, гарну Снiжинку? Красу? Життя, Нiю, не в красi, краса в життi, в любовi, ось в цьому! (Показу  на Лесика). Це  сть людське... Нiю, Нiю, ну, що ж тобою сталося, ти ж мiй  диний, чулий, добрий... Нiю, як можеш ти вас так мучити, як можеш, за вiщо? Ну, вдумайся сам, як ти нас усiх мучиш! За що? Що ми тобi зробили? Що любимо тебе, що... Ой, Нiю, Медведю мiй прекрасний, а ж люблю тебе так, що в той день помру, як побачу, що ти не хочеш бiльш мене. Скiльки перемучилась за цi днi. О, Боже! I зна ш, що рiшила? Зна ш? Що я вб'ю тебе, Лесика i себе! Я не можу жити без вас... Я не знаю, кого я бiльше люблю, тебе чи Лесика, але знаю, що без половини серця жити не можу, Нiю! Хай цi iнстинкти дикi, слiпi - я не можу... От i знай це... Ну, обнiми ж мене, обнiми, пригорни, я так змучилась за тобою, так витягнулось все серце до тебе i до... до дитини нашої...

Корнiй (зворушений, обiймаючи, сильно пригорта  до себе). Рито моя. Рито моя...

Рита. Твоя, твоя, милий, вся твоя. Ми всi трое - одно... Пам'ята ш у Кiплiнга? Пам'ята ш: "ми всi тро  - одно"? [24] I от нас тро , i ми всi одно... (Десь чу ться тиха приглушена гра на скрипцi). Хто то гра ? Ах, то iтальянець-композитор...

Корнiй. Як гарно гра ...

Рита. Вiн гра  нам... Правда?.. Як у нас будуть грошi, мв купимо пiанiно, i я буду тобi грати... Ти будеш малювати, а я гратиму тобi. Пам'ята ш, ти казав, що тобi найкраще пишеться пiд музику. I Лесик буде тут, тобi щiточки й фарби подавати... А я всю душу виграватиму тобi, а ти вiзьмеш її в свою душу i з неї передаси на полотно. I ми разом будемо творити, всi тро , бо ми "всi трое - одно". Правда? Правда?

Корнiй. Правда... Лесик спати хоче, дивись, оченята якi стомленi...

Рита. Зараз, зараз... Втомленi, втомленi оченятка мої, втомленi бiднi мої, пелюсточки мої блiдi, нiжнi... Зараз спатоньки... О, дитино, яка ж ти стала! Ой, яка ж ти стала, бiдна моя! (Схиля ться i з скорбною любов'ю дивиться на сина).

Корнiй, наче вкопаний, впива ться в них очима. Входить Ганна Семенiвна, тихо пiдходить, пильно подивляючись на обох.

Рита (несвiдомо, поринувши вся в скорб, задумливо шепоче). Дитино... Блiда... Стомлена зiрка моя...

Корнiй, нiби боячись злякати, спугнути, тихо, обережно пiдводиться i, не зводячи а них очей, хоче йти до полотна.

Рита (повернувшись до нього). Нiю, дивись...

Корнiй (хапливо, з ляком). Рито, Рито, не говори, не ворушся, стiй так... Хвилиночку, ради Бога!

Рита (здивовано). Що ти? (Зрозумiвши). Ага, ну, добре... Може, стати там?

Корнiй. Нi-нi-нi... Стiй так... Мамо, одiйдiть! А може, справдi, сюди... Я тiльки одну рисочку... (Хапа ться, хвилю ться).

Ганна Семенiвна. Ну, от, уже напало... Господи!

Рита (злякано). Мамо, мамо, не треба, ради Бога!

Ганна Семенiвна (стиску  плечима). Дитина ж спати хоче. Що ви мучите її?

Корнiй. Мамо! Ради Бога... Ну, що це таке? Сюди, Рито. Клади на стiлець сюди, так. Сама сiдай. Одну хвилиночку... Одну рисочку... -ї зна ш, тодi не видно було, не так, тепер... лучче. Таке страждання... Це iменно те, що треба. Це iменно вона... Схились, трошки пiднiмись, так... Тепер... дивись. Трохи не так... Нi-нi, нiчого. Видно, видно... (Вдивля ться зблизька). Так-так... Воно. Воно...

Ганна Семенiвна (стиску  плечима). Радi , що воно... "Рисочка". Та ти в душу подивись, там ще бiльша мука. Радi ! Господи!

Корнiй (одмаху ться). А, мамо! Трошки вище ще. Рито. От так... Лесика... трошечки от так... Ах, шкода, що не день. У нього тепер чудова блiдiсть...

Ганна Семенiвна (все бiльш i бiльш вражена). " Чудова блiдiсть "!

Рита. Мамо! Я вас молю, ради Бога, мовчiть, я ж вас просила... Ну, зробiть це для мене.