Чорна рада

Мужики ж і міщане валять купами, а козацтво йде лавою під місто. А під містом розіп'ято царський намет і московське військо з боярами стало. З правого боку суне з своєю стороною Брюховецький, а з лівого Сомкове військо виступає. Тілько ж за тими купами люду мало що можна було й розгледіти. Хіба по корогвах можна було розпізнати, де запорожці, а де городові. У запорожців на білих корогвах тілько червоні хрести, а в городових орли і всяке мальованнє з золотом. Гомін чинивсь по полю скрізь такий, мов підступає орда. Одно конем їде, друге піхом; той у кармазинах, а тії в личаках та в семрягах. Поперед себе звелів Гвинтовка

їхати чотирьом козакам, а то б і не протовпивсь до намету. - Дорогу, дорогу пану осаулу ніженському! - кричать козаки. - Е, се князь наш! - гукне один у личаковому кунтуші.- Тривай лиш, недовго верховодитимеш! А другий зупинив його: - Не дуже,- каже,- гукай супроти сього пана: я дещо чув про його од запорожців. - Що ж ти чув? - Чув таке, що не дуже гукай на його, от що! Се ж з одного боку. А з другого, поки пробрались трохи проміж людом, чує Петро таку розмову: - Як ти думаєш? Чия візьме? - А чия ж, як не Івана Мартиновича! - Е, постривай лиш! Он у Сомка, кажуть, в обозі доволі гармат і чорного проса; є чим у вічі заглянути; а він-то не таківський, щоб оддав доброхіть булаву з бунчуком. - Будуть наші й гармати, як біг поможе. Вже козакам давно обридло стояти в старшини в порога. Хто не в кармазинах, того й за стіл не посадять. Проїхали ще трохи. - Чи правда бак,- питає один бурлака в другого,- що вчора ховали війтенка? А той йому - А як же? Похорони простяглись через увесь Ніжень, од Біляківки до Козирівки.

Зроду ніхто таких похорон не зазнає. Знов зупинивсь поїзд: зустрів Гвинтовка знайомого якогось пана. Той почав правити про Сомка й Іванця, як вони зустрілись у князя Гагіна. Князь іще раннім ранком зазвав козацьку старшину на пораду, і там-то було послухати, як привітав

Іванець Сомка! - О, Іванець - собака! - каже, знизивши голос, Гвинтовка.- Як уїсться в кого, то вже свого докаже. Як же зложили бути раді? По-нашому? - Авжеж! - І Сомко згодивсь? - Згодивсь поневолі. Тілько бач: Брюховецький, по уговору, пішо і без оружжя веде свою сторону, а Сомко на конях, шатно і при оружжю. Хоче, кажуть, з гармат бити, як не по його рада станеться. Гвинтовка тілько засміявсь. - Нехай,- каже,- б'є на здоров'є! Роз'їхались. Гляне Петро, аж і коваль якийсь тут вештається з молотом на плечах. - Ти запорозька сторона, Остапе? - питає в його вівчар з ціпком. - Щоб вони,- каже,- виздихали тобі всі до одного, тії запорожці! - Як! За що се? - За що? Є за що!.. Гм! Сказано - не вір жінці, як чужому собаці! - Йо? Щоб то оце запорожець та почав до жінок липнути? - Еге! Ти ще не знаєш сих пройдисвітів! Се, коли хочеш знати, самі паливоди! - Йо? - І не йо! Учора зазвали мене до коша, буцім і добрі. «Ось там се да те треба нам перековати, а в нас такого дотепного коваля й зроду не було»,- та й давай мене поштувати. Я ж там п'ю та бенкетую, а вони в мене в господі лихо коять.

Вертаюсь ранком, проспавшись, аж дома вже походжено. - Та то тобі на похміллє так іздалось, брате. - Іздалось! - аж крикнув коваль.- А це ж як тобі здасться? Питаю в Івася: «З ким же ви, синку, без мене вечеряли?» А вона, сука, вже й перехоплює: «З богом, скажи, Йвасю, з богом!» А дитина, звісно, мале, лукавства не знає, поглянуло на неї та й питає: «Хіба ж, мамо, то бог, що в червонім жупані?» Проїхали й мимо сих. Що ближче к царському намету, то все трудніш було пробиратись. Коло намету б'ють у бубни, а тут проміж народом ходять окличники да все кричать: «У раду! У раду! У раду!» Хоть народ і без окличників звідусюди мов плав пливе. А найбільш преться того мужицтва. - Ну, вже, брате,- каже інший,- з порожніми кишенями до жінок не вернемось! А другий, сміючись: - Заробимо лучче, ніж на косовиці! Бач, у яких пани кармазинах, які тиляги під золотом та під сріблом понадівали! Аж хрястить! Усе наше буде! - Та й коло крамних комор руки погріємо! Казали запорожці, що все порівну між миром поділять. Гляне Петро, аж тут між мужиками тиснеться й Тарас Сурмач. - І ти,- каже,- отеє супротив Сомка й панотця? А той: - Спасибі вельможному пану Сомкові! Спасибі й твоєму панотцеві! Ви звикли обирати гетьмана тілько козацькими голосами, а тепер і наш міщанський речник чогось на раді стоїть! - да й потяг далі. Ось уїжджають наші у саме колесо віщове. Узяли козаки од їх коні. Тут уже були самі козаки, так зараз і дали Гвинтовці дорогу, а за Гвинтовкою й Петро з

Череванем пробравсь. Інші, зустрівшись, тисли Гвинтовку за руку. Він тілько, всміхаючись, кланявсь. Гляне Петро, аж поміж старшиною козацькою тілько дене-де видно у комірі червону стрічку: усе повипускали голубії. Ошибло його страхом: тут щось недобре скомпоновано! І Черевань щось помірковав. Обернувсь до Василя Невольника: - От, бгате Василю, яка тут чудна мода завелась на стьожки! У нас червоні, а тут