Чтиво

У ванній кімнаті було все необхідне. Пфефферкорн прийняв душ. Поголився електробритвою. Почистив зуби і сполоснув рота ополіскувачем. Скористався присипкою, почистив ніс та вуха. Картка на умивальнику повідомила, що для того, аби захистити навколишнє середовище, рушник, яким він ще користуватиметься, варто повісити на сушарку, а коли хоче, щоб рушник замінили, нехай кидає на підлогу. Він скинув усі рушники на підлогу, навіть чисті.

Новий одяг принесли, доки він був у душі. Все розклали на ліжку. На додачу до костюма принесли свіжі шкарпетки і бавовняні труси, сяючу білу сорочку і канарково-жовту краватку. Пфефферкорн витяг із сорочки шпильки і вдягнув. Гладенька бавовна була приємною на дотик. Дістав костюм із пакета і вдягнув штани. Сидять ідеально, тож ремінь із крокодилячої шкіри і не знадобився. Але він його все одно взяв. Підошви черевиків були слизькі, тож він узяв у ванній пилку для нігтів і трохи їх пошкрябав. Зав’язав краватку, витративши досить багато часу, щоб отримати красивий вузол. Підняв піджак. Підкладка була винного кольору. На етикетці було написано: «Дзус экс мачина». Він знизав плечима й одягнув піджак. Розгладив його. Той сидів по фігурі, але тісним не був. Він згорнув білу хустинку і вставив її в кишеню на грудях. Пішов до ванної і причесався перед дзеркалом. Повернувся, щоб оглянути себе в профіль. Застебнув костюм і відчув, що його щось кольнуло під ребра. Похлопав. Розстебнув костюм. Поліз у внутрішню ліву кишеню і витяг клаптик паперу. Розгорнув. Прочитав. В руках у нього була інструкція, як утекти.

Глава вісімдесят восьма

фефферкорн утік.

Глава вісімдесят дев’ята

искочивши з вантажного ліфту в гараж казино, з розкуйовдженим волоссям і розірваною сорочкою, він побачив автівку з тонованими вікнами. Біля багажника чекало двоє чоловіків. Один блондин, другий лисий. Обидва в чорному. Пфефферкорн кинувся до них і потрапив у багажник.

Цього разу подорож була більш комфортною, ніж до Східної Злабії. По-перше, багажник був більшим. До того ж, його не зв’язали і не сунули в рота кляп. Але він гадки не мав, хто такі його рятівники і куди вони ідуть. Вирішив лишатися позитивним і вважати, що йому на допомогу прийшли американці. На вибоїнах він підскакував. Відчував, як дорога стає гіршою, немов вони виїхали за місто. Рахував повороти. Терпляче чекав. Вони їхали і їхали. В багажнику було душно, немов шию йому замотали шарфом. Новенький костюм промок від поту. Він відчув, як наближається стара добра істерика. Став на коліна і постукав у кришку багажника.

Автівка зменшила швидкість.

Зупинилася.

Двері відчинилися.

Відкрили багажник. Пфефферкорн заморгав, придивляючись до двох чоловіків у чорному. Блондин тримав у руках ганчірку. Був тут і третій. Мабуть, він чекав на задньому сидінні автівки.

— Це жарт,— сказав Пфефферкорн.

— Цить,— відповів Сейворі.

Блондин притиснув ганчірку до обличчя Пфефферкорна.

Шість: Дхиуобхриуо пжулобхать (обвхратьниуо) бху жпудниуиуи жлабхвуи! (Вітаємо (знову) в Західній Злабії!)

Глава дев’яноста

фефферкорн подолав нападників серією плавних рухів, роздаючи удари в сонячне сплетіння направо і наліво, і лишив їх на колінах хапати ротом повітря. Почув приємний звук проламаної кістки, коли випуклий лоб Люціана Сейворі спочатку тріснув від удару ліктем, а потім іще від прийому карате — удару долонею. Він обхопив Сейворі за шию і скрутив її, немов у курки напередодні єврейського Дня всепрощення. Чудове відчуття. Сейворі вкрився п’ятьма різними відтінками синього. Прекрасно. Пфефферкорн заплющив очі і віддався насолоді, відчуваючи, як слабшає під пальцями пульс старого. Він продовжував стискувати шию Сейворі, сильніше і сильніше, немов хотів вичавити всю кров, кістки і плоть, щоб лишилася сама шкіра. Він розплющив очі. Він щосили стискав подушку. З боків у неї поліз наповнювач. Він відпустив подушку і, спітнілий, перевернувся на спину.

Нова камера була спартанською і холодною. Бетонна, пофарбована сірим. Він лежав на матраці на підлозі. Матрац був вузький, крізь тканину кололися гілки. Ковдру, якою він укривався, зіткали з грубої козячої вовни. У камері стояв важкий сталевий стіл.

І дерев’яний стілець. На підлозі біля унітазу водостік. Біде не було. Стеля висока. Жодного вікна. Світлом забезпечувала флуоресцентна стрічка.

Він відштовхнув ногою ковдру. Пошитий костюм зник, його замінили товсті вовняні штани і груба футболка. Замість черевиків на ногах були солом’яні пантофлі. Ліва нога була прикута. Від неї тягнувся важкий ланцюг. Він перетинав усю підлогу і кріпився до ніжки стола на іншому боці камери.

— Сер, доброго ранку.