Чтиво

  дитинстві я мріяв стати письменником. Батько не схвалював. «Це справа не для чоловіків»,— казав він. Він полюбляв лупцювати мене граблями, а іноді й палкою. Коли він був у поганому гуморі, він хапав мою молодшу сестричку і бив мене нею. Називав це «економити час». Я часто молився, щоб він помер. Але коли це сталося, я був убитий горем. Хто зрозуміє любов?

Подумки він був дуже далеко. Пфефферкорн помітив, що він перестав казати: «Я як фізична особа».

— На жаль, письменником я не став. Я став ученим. Присвятив себе служінню Партії. Література була не потрібна, потрібна була ядерна сила. Але найбільшою насолодою для мене й досі залишається читання. Коли я був студентом у Москві, я натрапив на вашу книгу. Сер, вона мене зачарувала. Захопила і довела до нестями. Ця історія молодого чоловіка, чий батько висміює його спроби знайти сенс мистецтва,— моя історія. Я жадібно чекав на продовження. Писав листи. Мене повідомили, що наступної книги немає. Сер, мені було дуже боляче. Іще довго після повернення додому я засмучувався. Засмучувався більше, ніж тоді, коли втратив першу дружину, яка, на жаль, виявилася невірною Партії, і її потрібно було прибрати. Сер, я більше не писав листів. Мій авторитет у Партії зростав, тож я замовив розслідування за кордоном. Сер, я був дуже розчарований, коли дізнався про ваші труднощі. Лише за це можна засудити капіталістичну систему. Письменника з вашим неординарним талантом потрібно шанувати і вихваляти. А він замість цього марніє в невідомості. Сер, скажіть мені, хіба це справедливо? Відповідь — ні.

І тоді, сер, я вирішив виправити несправедливість.

Я терпляче працював, і Партія наказала мені піднятися до моєї теперішньої посади, що дозволило мені виконати своє рішення, прийняте стільки років тому. Сер, мушу сказати, що я прийшов вас урятувати. Не дякуйте мені. Сер, ви самі визнаєте невід’ємну підлість капіталістичної системи, такої низької, що вона проміняла найбільший живий художній скарб на частковий доступ за сприятливих умов до нашого родовища природного газу. Не дивуйтеся, що ваш уряд вас зрадив. Капіталістична система не здатна розпізнавати справжні цінності.

Злабійський народ не такий, сер.

Злабійський народ, сер, за природою своєю символічний. Наші люди — естети. Вони поетичні. Тож об’єднання — це не лише питання правильної економічної та воєнної політики. Його не можна досягти, просто колективізувавши вирощування коренеплодів. Не можна завоювати зброєю і бомбами. Справжнє об’єднання вимагає, щоб ми подолали конфлікт, який багато років тому розвів нас нарізно. Сер, випадковостей не буває. Сер, вас урятували для того, щоб ви могли реалізувати себе на повну і таким чином дозволили злабійському народу реалізувати себе. Сер, це життєво важливе історичне завдання, яке я як фізична особа доручаю вам. Сер, ви маєте задати ритм, з яким наша велика армія крокуватиме до перемоги. Ви мусите дати нам цілющий бальзам, що загоїть рани віків. Ви мусите скласти пісні, що поєднають роз’єднані родини. Саме ви, сер, зведете наш славний народ разом. Інші намагалися і зазнали поразки. Але, сер, вони не були авторами великого роману. Саме ви, сер, допоможете нам зустріти нашу національну долю. Ви. Сер, візьміться за перо. Ви мусите закінчити «Василія Набочку».

Глава дев’яносто третя

 адаю, ви обрали не того хлопця,— сказав Пфефферкорн.

— Ви помиляєтесь, сер.

— Повірте. Поет із мене нікчемний.

— Сер, ваш роман містить безліч абзаців такої виняткової краси, що від неї болить і в грудях, і в суглобах.

— Прийміть аспірин,— сказав Пфефферкорн.

Жульк посміхнувся.

— Як дотепно. Звісно ж, ви перевершите усі сподівання.

— Де Карлотта? Що ви з нею зробили?

— Сер, це питання недоречне.

— Вона тут? Де я?

— Сер, це місце максимального спокою, воно заохочує до занять літературою.

— Я нічого не робитиму. Відмовляюсь.

— Сер, вашу реакцію можна зрозуміти. Завдання закінчити славетну поему налякало б навіть більш здібних письменників.

— До поеми це не має ніякого відношення. Поема мене не обходить.

— Ваша відмова зрозуміла.

— Не така вона вже і гарна. Вам це відомо? Довга і нудна. Кому потрібна ця тундра?

— Сер, таке ставлення не годиться.

— Не годиться для кого?

— Сер...

— Гаразд, гаразд. Скажіть мені ось що: це, в біса, ваша національна поема, так? Тож як її може закінчити не злабієць?

— Сер, я розумію ваше зауваження. Я як фізична особа теж обмірковував це питання. Однак, проблему ми вирішили. Провели ґрунтовне дослідження в Міністерстві генеалогії і знайшли переконливі докази існування «Ц. Пфефферкорна, виробника стільців» у царському цензі 1331 року. До того ж, фізіогноміка свідчить, що ви походите звідси.

Пфефферкорн так і витріщився на нього.

— Та ви, в біса, з глузду з’їхали.

— Сер, це не так.

— Я єврей.

— Сер, це не суттєво.

— Уся моя родина — євреї. Євреї-ашкеназі з Німеччини.

— Сер, це не так.

— Не збираюся сперечатися з вами на цю тему.

— Партія бажає, щоб роботу було закінчено до початку фестиваля, метою якого є святкування півторатисячної річниці від дня народження поета.