Чтиво

Яромир приніс три кухлі гарячого чаю. Роздав їх і сів на підлогу біля Фйотора. Той поклав руку на дуже плече Яромира. Яромир підняв руку і поплескав приятеля. Їхні пальці переплелись і так і лишились, доки Пфефферкорн розказував, що йому потрібно зробити. Коли він закінчив говорити, запанувала тиша. Фйотор сидів нерухомо, зосередившись на уявній точці десь удалечині. Вираз обличчя Яромира був таким же відсутнім. Пфефферкорн злякався, що запросив дуже багато. Він поставив усе на можливість урятувати своє і Карлоттине життя в обмін на всі їхні життя і, схоже, прогадав. Героїзм — не надто раціональна справа. Він був дуже зайнятий своїми думками, щоб розмірковувати, чи не вийде з цього цікавого сюжету для роману.

Раптом Фйотор підвівся зі стільця і вийшов до сусідньої кімнати. За мить вони почули, що він говорить по телефону. Пфефферкорн винувато посміхнувся Яромиру.

— Вибачте, що турбую вас,— сказав Пфефферкорн.

Яромир щось прогарчав і помахав рукою.

— Ви вже давно разом? — поцікавився Пфефферкорн.

Яромир показав десять пальців, а тоді іще один.

— Ого! — здивувався Пфефферкорн.— Чудово. Мазал тов.

Яромир посміхнувся.

— І e-e... Яка у вас професія?

Яромир загарчав, підшукуючи потрібне слово. Посміхнувся і клацнув пальцями.

— Мудак,— сказав він.

Фйотор повернувся з клаптиком паперу.

— Вона тут.

Пфефферкорн подивився на адресу.

— Це «Метрополь».

Фйотор кивнув.

Пфефферкорн побачив номер кімнати. На чотири більше, ніж номер, де він жив.

— Будьте на набережній не пізніше трьох,— сказав він.— Яромир відвезе вас на світанку.

Пфефферкорн перевів погляд на Яромира.

— А-а,— зрозумів він.— Точно. Моряк!

— Це він сказав? — Фйотор відчитав Яромира злабійською.— Він капітан.

Яромир скромно знизав плечима.

Пфефферкорн потиснув Яромирові руку і подякував обом. Фйотор його обійняв і проводив до дверей. Перед тим як випустити, запитав:

— Скажіть мені, друже, чи це правда, що в Америці чоловіки можуть іти по вулиці разом і не соромитися?

Пфефферкорн глянув йому прямо в очі.

— Я не американець,— сказав він.— Але я про таке чув.

Глава сто третя

іч була туманною і вологою. У цей час крім солдатів майже не було перехожих. Підготовка до свята йшла на повний хід. Тротуари підмели. Сяяли і пульсували яскраві банери. Вздовж маршруту параду вишикувалися алюмінієві барикади. Пфефферкорн зрозумів, що помпи буде більше, ніж звичайно, бо святкували особливу річницю. Щоб не привертати уваги, він завернув у провулочок і йшов, не прискорюючи кроку. Голову він опустив, руки засунув у кишені. Розраховував лише на вуса.

Як правило вдень біля «Метрополю» чекало кілька тройок, але зараз вулиця була порожньою, лише самотній солдат запалював цигарку. Солдат байдуже глянув на Пфефферкорна, затягнувся і подивився в іншому напрямку. Пфефферкорн підійшов до готелю і крізь скляні двері побачив нічного адміністратора, що читав журнал. Вирішив увійти. Перетнув вестибюль, попрямував до ліфта. Майже дійшов до нього, коли адміністратор гукнув до нього злабійською:

— Прошу!

Пфефферкорн застиг.

Адміністратор наказав йому повернутися.

Пфефферкорн зробив обурений вигляд і підійшов до стійки.

— Уій муйєгхо лйубвімого уйймжвтвйенно отцхталийі жтаржейегох бврудху гхліжтий,— рявкнув він.

Адміністратор розхвилювався. Пфефферкорн і сам би розхвилювався, якби чоловік з такими вусами в пастушому вбранні крикнув на нього, що у його улюбленого, але розумово відсталого старшого брата, глісти.

— Глісти,— повторив Пфефферкорн для повноти враження. Потім додав, що вже тиждень чекає на вентилятор. І грюкнув кулаком по стойці.

Адміністратор підстрибнув. Пфефферкорн зневажливо, немов йому забракло терпіння мати справу з таким слабоумним, поліз у кишеню і дістав згорнуті в рулончик гроші. Витяг звідти банкноту в п’ятдесят ружі, помахав нею перед обличчям адміністратора, немов хотів сказати: «Я можу дати тобі хабаря прямо зараз, відкрито, і ніхто нічого не зробить. Тож уяви собі, яка я важлива людина. Дуже важлива. Тож не чіпай мене». Принаймні хотілося сказати саме це. Але цей жест можна було трактувати і як: «Візьми ці гроші та стули пельку». В будь-якому разі, адміністратор схопив гроші й посміхнувся.

— Месьє,— сказав він.

Глава сто четверта

алець Пфефферкорна завис над кнопкою пентхауза. Але він сказав, що досить із нього неприємностей. Він переживе, якщо знатиме, що Драгомир Жульк живий і здоровий. І Пфефферкорн натиснув кнопку четвертого поверху.

Ліфт важко поповз угору, і Пфефферкорн уявив, що зробить, коли відчиняться двері. «Метрополь» був старим і досить химерним, кожна кімната була оздоблена у власному стилі. Хоча певні речі були в кожній. Був маленький передпокій із шафою з одного боку і ванною з іншого. Було ліжко. Був стіл. На столі стояв телевізор. Був столик біля ліжка, телефон, годинник, радіатор і лампа. Був і вентилятор, хоча скоріше за все він не працював.

Ліфт зупинився. Двері розчинилися. Він обережно вийшов у коридор.