Дата Туташхіа

У загальному епіграфі до всього роману сказано: «... І дано було людині Совість — щоби вона сама могла викривати вади свої; Силу — аби їй стачило снаги долати їх; Розум і Доброту на пожиток собі й близьким своїм, бо лиш те благо, що йде на користь ближнім; Жінку — аби ніде не уривався й вічно жив рід людський; Друга — аби осягала вона міру свого добра і жертовності заради ближнього; Вітчизну — аби було їй чому служити і за що життя своє віддати... І цілий Світ — аби було де все те вершити й величати любов ту велику, що й була господом богом її».

Уже з перших рядків автор дає зрозуміти, що йтиметься про основи основ людського буття, про його найістотніші модуси.

Автор веде розповідь у минулому часі, але це аж ніяк не означає, що він має на увазі людство до його гріхопадіння у зв’язку з «древом пізнання», Атлантиду, блаженні острови чи Аркадію. Він не малює картину ідилічного минулого роду людського, а говорить про можливу форму його ідеального існування: так може й має бути, коли людина залишається людиною, коли совість для неї — хист бачити свої вади, друг — мірило й ціна буття І таке інше.

Коли народ живе так, то його внутрішнє життя осяяне світлом любові й доброти. З того самого епіграфа: «Віра і звичаї батьківські сповнювали любов’ю тіло й душу людини. І був суддею над народом і правив ним чарівний юнак і статний лицар — Туташха. Не будучи людиною в плоті, був він, одначе, духом людським, що в лоні душі пробував і в усі її куточки проникав. І породила та віра розум, мудрість і проникливість у все суще... І видів Туташху народ, як він у храмі пробував, але подібний був до людини і владаря, й дотримувався його заповідей як законів єства».

Туташха — ім’я, відоме з колхідської міфології. Буквальне його значення — «день місяця». Земне втілення Туташхи — герой роману Туташхіа («Син місяця»). Місяць посідав чільне місце в грузинському язичеському пантеоні. Після прийняття християнства (IV століття) у свідомості народу його замінив святий Георгій — юнак на білому коні, який убиває дракона.

Та головне тут є те, що міфологічного Туташху автор подає як людського духа, як сутність, що перебуває в глибині людської істоти. Це має свідчити і про те, що автор бачить у ньому ті начала людського духу, що є носіями вищезгаданих етичних принципів.

Якщо визнати таку інтерпретацію, то правильна буде й така думка: роман «Дата Туташхіа» автор так задумав, що, заглиблюючись у нього, ми виявляємо в ньому два невіддільні один від одного плани — емпіричний і духовний.

Емпіричного плану довго й шукати не треба — це роман у цілому, все те, що в ньому розказано (звичайно, крім епіграфів). А про духовний план скажемо так: трагедію, розіграну в емпіричному плані, можна прочитати також як боротьбу внутрішніх начал, що виникла в душі окремої людини чи роду людського в цілому, як трагедію окремого суб’єкта чи роду людського взагалі. Тому протиставлення й боротьбу головних героїв — Дати Туташхіа і Мушні Зарандіа — можна розглядати як боротьбу добра і зла, що відбувається в душі кожної людини. Дата Туташхіа і Мушні Зарандіа фактично є дві іпостасі однієї особи, це — одна душа, що на смерть бореться сама з собою.

Існує думка, що саме така модель є основою «Одіссеї», «Бхагават-гіти», «Божественної комедії»... Таку саму модель вбачає автор цих рядків і в поемі Шота Руставелі «Витязь в тигровій шкурі».

Та хоч би в якому плані — емпіричному чи духовному — ми читали роман, він й все одно тільки і тільки про найголовніше — про наріжні проблеми буття (добро і зло, совість, сила, дружба, народ, світ...), про одвічні й вічні істини, без яких людське існування втратило б будь-який сенс.

«Дату Туташхіа» автор писав десять років. Десять років тривало єдиноборство Чабуа Аміреджибі і з самим собою, і з грузинським словом, поки він, як одержимий, долав страшні безодні, виходив на бажану вершину... А втім, не будемо забігати наперед.