Читаем Дата Туташхіа полностью

Оце, мабуть, і все. В усьому романі прямої характеристики Дати Туташхіа більше немає. Все інше — дії, вчинки, і по них читач має судити сам про героя.

А все-таки, і, я гадаю, читач погодиться зі мною, вже з наведених виписок перед нами постає особистість виняткова, одна з тих, які викликають повагу ще до безпосереднього знайомства з ними.

І справді, Дата — обраний з обраних, і це ми розуміємо вже з перших сторінок роману. Та ось закрадається сумнів: чи не буде це схема — носій певних ідей замість живої людини? Поміркуйте самі: ще на початку книжки перед нами — особистість, майже досконала і духовно, і фізично, незрівнянний муж з міцною десницею, який долає найсильніших, завжди готовий до бою, і водночас людина гнучкого й допитливого розуму, бездоганної чесності, чистої совісті й рідкісної правдивості. Чого ж іще бажати? А крім того, надто вже багато траплялося нам у літературі «досконалих особистостей» з претензією на такі чесноти.

Власне, в читача «Дати Туташхіа» просто не лишається часу для будь-яких сумнівів. Сумніви й роздуми приходять згодом — коли прочитано роман. А спочатку нам зовсім не до того — як у справжньому детективі, сюжет починається з убивства.

Проте, як ми вже сказали, разом з життєвістю й захопливістю викладу роман несе в собі величезний глибокий внутрішній зміст. І важко знайти в ньому епізод, деталь чи навіть просто фразу, які не служать основним завданням, що їх ставить перед собою автор у цьому плані. Найперше це треба сказати про образ Дати Туташхіа. Не випадково автор зробив своїм героєм людину, близьку своїми даними до ідеалу, до досконалості.

По-перше, як уже відзначалося, автор торкається у своєму творі глибинних основ буття з його найсуттєвішими модусами, одвічними й вічними істинами. І носієм цих вічних істин ніяк не може бути особистість пересічна, яка має хоч якісь незначні вади. То байдуже, як постане перед нами ця людина — чи в особі рафінованого інтелігента, чи простого абрага. Без одвічної досконалості тут не обійдешся. До речі, щодо цього абраг має переваги перед інтелігентом — не ускладнена й не розбещена міським і кабінетним життям, не розщеплена психіка, необхідний для розумового зосередження вільний час в аскетичних умовах життя, щоб підійти до простоти вічних істин із справді людською простотою. З цього погляду будь-який ризик заздалегідь виправданий і освячений, бо в письменника немає кращої можливості, щоб «здолати себе», і поразка тут — однаково що й перемога.

Нарешті, ще одне: за авторським задумом Дата Туташхіа є і носієм певних ідей, і привабливим героєм, і водночас «духом людським, що в лоні душі пробуває». І для втілення цього «людського духу» важко було створити кращу модель, аніж Дата Туташхіа.

Та що ж усе-таки могло врятувати цього героя, такого близького до ідеалу досконалості, від перетворення його на мертву схему?

Рятунок від схематизму — життєвість. Життєвість, доведена до такої міри, що герой раз у раз потрапляє навіть у комічні, Малоприємні ситуації.

Друга умова — це діло, дія. Дата Туташхіа близький до ідеалу досконалості, крім усього іншого, ще й тому, що життєве кредо його дихає справжньою простотою: «Я ніколи не вимагав від людини нічого, крім того, щоб вона була добра і справедлива». Ніхто не зможе дорікнути ні авторові роману, ні його благородному героєві, що вони не усвідомлюють до кінця, яка складність і глибина супроводжують цю простоту. А божественно просту й водночас найскладнішу істину можна пізнати тільки через дію. І дрімотне існування в стінах кабінетів та салонів — погана запорука успіху в цій справі (у давньогрузинському тексті сказано: «Повноцінна людина тільки та, якої не долає дрімота»). Ось чому авторові роману потрібна була для свого героя така широка й неспокійна життєва арена — в найрізноманітніших ситуаціях, у зіткненнях з багатьма різними людьми викарбовувався його ідеал. І тільки така людина, як Дата Туташхіа,— з ясною метою, з незламною волею, фізично й духовно гармонійна,— могла вистояти на цій арені під нескінченними ударами, що випали на її долю. Дії, вчинки — ось що характеризує його. Тому така скупа пряма характеристика героя в романі.

Щодо цього варта уваги така думка Дати Туташхіа: «Усі релігії і наше євангеліє мені зрозумілі доти, доки вони говорять людині, якою їй треба бути. А що далі від цього — нікуди не гоже і нікому не потрібне. І ось що дивне, в ченці йдуть, щоб на цей непотріб себе марнувати. А для добрих справ треба жити мирським життям. Ото буде правильно. Чернецтво не для мене».

Перейти на страницу:

Похожие книги

Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее