Читаем Дата Туташхіа полностью

Це каже людина, яка фактично прожила все своє життя як аскет і самітник. Ігуменя монастиря Єфимія не розуміла цього й тому настійно радила Даті піти в монастир. Звичайно ж, Дата Туташхіа не аскет в її розумінні. Він жив, щоправда, коли не роки, то місяці, у своїй схованці сам-один, майже повністю відірваний від зовнішнього світу, але ці періоди життя героя мало цікавлять автора. В романі ми бачимо Дату Туташхіа в дії, у вирі життя (коли в епіграфі першої частини автор говорить: «І одвернувся Туташха від народу свого, перестав слухати стогін його», то він, звичайно, має на увазі не фізичний, а духовний відхід від життя: Дата Туташхіа, як і раніше, живе серед людей, але він такий заглиблений у себе, що все навколишнє не хвилює його). Саме таке його життя можна назвати справжнім аскетизмом. Потреби його мінімальні, і він задовольняє їх лише настільки, наскільки це потрібно для існування, і ніякий житейський бруд не торкається його чистої совісті й бездоганної чесності. Далі: у вирі, в хаосі життя розум його залишається незалежним від усього скороминущого, він завжди цікавиться тільки одним питанням, завжди прагне до єдиної істини, зосереджений на ній.

І нарешті про найголовніше. Один з персонажів роману говорить про Дату Туташхіа: «Та є й інші — цвіт людства, — вони обсідають і штурмують єдину фортецю — самого себе! Не знаючи втоми й компромісів, не на життя, а на смерть борються вони з собою, щоб якомога більше взяти від власних здібностей, дати людям якомога більше плодів... І такий Дата Туташхіа. Він веде велику війну лише з самим собою... І немає в світі нічого, що змогло б змінити обличчя і сенс цієї великої війни!».

До речі, тільки враховуючи цей останній момент, можна зрозуміти до кінця слова Туташхіа: «Людина сама повинна здобути свободу для себе».

Читач, звичайно, помітив: у загальному епіграфі до роману про Туташху сказано: був він «духом людським». А за епіграфом до другої частини жахливий дракон теж «дух людський». Ця обставина, безперечно, підтверджує те, про що йшла мова вище,— «Дату Туташхіа» можна прочитати як в емпіричному, так і в духовному плані (як книжку про внутрішню боротьбу добра й зла): Туташхіа бореться з драконом, і арена цієї боротьби — внутрішня сутність усього людського роду або окремої особи (в духовному плані) і весь світ (в емпіричному плані).

Ми підійшли до найскладнішого питання: земне втілення Туташхи — Дата Туташхіа. В міфологічному плані Туташха протистоїть драконові. Кому ж в емпіричному плані протистоїть Дата Туташхіа? Адже земне втілення дракона теж неодмінно має існувати, це визначено всією внутрішньою логікою роману (не з узагальненим же, абстрактним злом бореться конкретний Дата Туташхіа). Це питання не випадково видається найскладнішим, морочливим. Бо ж не так і просто назвати Мушні Зарандіа земним втіленням жахливого дракона — символу зла.

Отже, нам треба з’ясувати, ким був Мушні Зарандіа.

Напевне, читач перш за все згадає, що Дата Туташхіа і Мушні Зарандіа на вигляд були такі схожі, що їх ледве розрізняли (Датин батько і мати Мушні були близнята). Саме тільки це має викликати симпатію до Мушні — ніби й на нього падає відблиск сліпучого ореолу Дати Туташхіа.

Потім поступово, в основному з розповідей графа Сегеді та з його зауважень, ми знайомимося й з внутрішнім світом Мушні Зарандіа.

Не будемо перераховувати всіх випадків, коли перед Мушні Зарандіа відкривалася можливість легко розбагатіти, а він відмовлявся від такої можливості: за романом він такий самий абсолютний безсеребреник, як і Дата Туташхіа. А це досить важливо: влада Мамони — одна із сил, що штовхає людину на шлях служіння злу.

Щоб не бути багатослівними, назвемо відразу ті пороки, які, згідно з епіграфом до першої та другої частин роману, засвідчують падіння моралі й піднесення дракона: зажерливість, скупість, тупоумство, заздрість, зрада, розпуста, невдячність, гординя, лестощі, прагнення до влади, обман, хитрість, ненависть.

Судячи з дій Мушні Зарандіа, всі перераховані пороки майже повністю чужі йому. Правда, до обману й хитрощів якоюсь мірою він вдається при виконанні службових обов’язків (скажімо, у випадку з полковником Сахновим), але за таких умов інакше й не зробиш, бо служить він у жандармерії, а не в благодійному закладі, і хочемо того чи не хочемо, а іноді не вбачаємо в цьому гріха, співчуваємо йому, більше того — радіємо з його перемоги (наприклад, над тим-таки полковником Сахновим). А ось щодо того, чи ненавидить когось Мушні Зарандіа, нам нічого не відомо.

Крім згаданої вже безкорисливості, Мушні Зарандіа має ще чимало чеснот: він розумний, кмітливий, прозорливий, енергійний, невтомний у роботі, старанний, вірний своїй справі, має велику силу волі, шанує традиції, часом розмірковує про долю батьківщини...

Перейти на страницу:

Похожие книги

Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее