Дата Туташхіа

Тільки порівнявся він з хлистами, а хтось як улупить його дрюком по спині, і накинулись усі на нього, мов шакали. Кілки, кулаки, ноги так і мелькають, Будара верещить, як свиня під ножем. Вискочив я з хати, щоб визволити, та хіба вгамуєш тих звірюк! Мене, правду кажучи, ніхто й не зачепив би, але в темряві чийсь ціпок — і понині не знаю чий — мені око виколов.

Я закричав не своїм голосом від болю!

Дата, наче тигр, кинувся мене виручати: «Я тут, Дігво, тримайся!» Почули хлисти Датин голос і — всі урозтіч. Крім Будари й мене, сліпого, нікого не лишилося.

Побачив Дата, що зі мною зробили ті нехристи, і зовсім терпець йому увірвався, та що ж він міг тепер удіяти...

Час не ждав, запріг Дата коней, знайшов чоловіка, який підводу мав назад пригнати, повіз мене в лазарет. Тільки на другий день увечері добралися ми до лазарету. Великий біль і страждання витерпів я тоді. Дата мене доглядав і не відходив. На тому й скінчилося наше з ним життя-буття й клепкове ремесло.

— Не прийняло серце Будар добра,— убивався Дата.

Можна було подумати, що підлість Будар Для нього гірша від мого горя.

Отак закінчилася та оказія.

Я й пізніше зустрічав Дату Туташхіа. Погана слава йшла про нього, та я не вірю. Не з тих був Дата, хто на зло здатний.

Граф Сегеді

...Я, самотній чоловік, звичайно ж, зрадів, що прийшов князь. Візит його був короткий, але, вже збираючись іти, він дав мені прочитати листа, який доповнив нашу коротку розмову. Листа прислав князеві його хрещеник, акцизний чиновник Мушні Зарандіа. Наприкінці свого послання автор його запевняв, що того листа він писав цілий рік. Міркування Зарандіа й справді здавалися досить переконливими й внутрішньо завершеними, що є свідченням тривалих і грунтовних роздумів. Акцизний чиновник доводив своєму хрещеному щось на зразок отакого:

Історія людства складається з того, що окремі особи чи більш або менш численні групи людей доводять решті людства перевагу способу життя й віри, які вони пропонують їм, перед способом життя й вірою, що їх сповідують на той час усі.

Людська маса через своє вічне прагнення до матеріального прогресу, з одного боку, а з другого — через непогамовану цікавість, гарячковий пошук нового, а також через багато інших устремлінь прилучалася до нових принципів, приймала нову віру й починала нове життя.

Внаслідок таких переломів люди, скажімо, не колупали вже землі сохою, а орали залізним плугом; уже не прикривали наготу, а одягалися в лляний і сукняний одяг; не поклонялися більше ідолам, а молилися пишно розписаним іконам; проте загальнолюдські печаль і нещастя, небезпека і горе, невдоволеність і ненаситність були ті самі, що і в епоху кам’яного знаряддя або сохи. Змінювалося все, крім духовної жадоби, тобто самої людини.

З цього випливає, що заміна однієї соціальної системи іншою загалом не виправдана. Це, звичайно, знають ті конкретні люди або групи людей, які беруть на себе місію проповідників і влаштовувачів нового життя. Їхня мета зумовлена вигодою. Але будь-який рух має і свою армію фанатиків.

У нашу епоху влада, хоч би як вона прогнила і хоч би які розхитані були її підвалини, має цілком досконалі засоби й методи протидії ворогові, тобто новому. Тому зруйнувати її можна тільки шляхом насильства й кровопролиття. Мільйони знедолених, убивства й злочини — все лиш задля того, щоб нещастя, невдоволення життям, споконвічний духовний голод, як і досі, а може, й більше, ніж досі, мучили людину. Мало сказати, що це позбавлене здорового глузду,— воно суперечить принципам добра й порядності. Обов’язок кожної чесної людини — боротися з цим, оскільки така боротьба — боротьба за щастя людини.

Далі хрещеник князя Григорія Пагава розмірковував про призначення й місце розумної і благородної людини в зіткненні старого й нового. Коли нове насильство бореться зі старим насильством, кожна чесна людина має стати на бік старого насильства, оскільки нема ніякої потреби ставати прибічником того, хто не зможе істотно поліпшити людину, а принесе нові нещастя, вбивства й страхітливе зло, тим часом як усього цього і за старого насильства було доволі.

Наприкінці листа акцизний чиновник переконував князя Григорія, що за п’ять років служби не кинув і тіні на свою репутацію. Цю обставину, наголошував він, аж ніяк не можна пояснити аскетичним ставленням до своїх службових обов’язків,— вона є наслідком його духовних чеснот. Зарандіа запевняв хрещеного, що його здібності, моральність і енергія потребують іншої, значнішої арени діяльності. Якось дізнавшись про мої дружні стосунки з Григорієм Пагава, Мушні Зарандіа попросив його виклопотати переведення в жандармерію, обіцяючи безмежною відданістю престолові заслужити довіру і вдячність начальства.

Я сам тридцять років служив династії Романових і знав дуже багато прикладів і найрізноманітніших принципів захисту святая святих існуючої влади, але філософія Мушні Зарандіа показала мені повий тип вірнопідданого. Я згодився протегувати хрещеникові Григорія Пагава з певною навіть цікавістю й інтересом.