Дата Туташхіа

— Добре, брате, нехай так, але на цьому листі адреса, а на побаченнях жандарми твоїх відвідувачів не обшукують, передай їм, нехай віднесуть...

Вони ще трохи поговорили, і Дата пішов. Оскільки конверт був незапечатаний, це означало, що друзям дозволялося його прочитати. Ось що там було написано: «Відходжу я, сину мій, і знай завжди, що виконав я призначення людини, як і наскільки дозволила мені природа. Моє прохання до тебе й заповіт: життя справжньої людини в тому, щоб горіти, як скіпка, як свічка, як багаття, як сонце — зважаючи на те, яка випаде тобі доля. Ти повинен думати й про те, щоб, коли згаснеш, навколо тебе або хоча б на тій латочці землі, де ти стоїш, не запанувала темрява. Поки гориш, гори так, сину мій, щоб твоє життя запалювало й інших. Тоді, як відійдеш ти, не бути темряві. Сподіваюся, так і житимеш, і я відходжу спокійний. Катю, віддай цього листа хлопчикові, коли йому буде вісімнадцять років».

Третього червня тисяча дев’ятсот сьомого року, як відомо, шістдесят п’ять депутатів фракції соціал-демократів Державної думи було заарештовано й заслано. Ця подія ввійшла в історію під назвою третьочервневого перевороту. Четвертого червня дев’ятсот сьомого року припинила своє існування «Ортачальська демократія». До в’язниці ввірвалися жандарми. Усе це закінчилося відновленням порядків, які були за часів Коца, а сама подія лишилася в пам’яті учасників під назвою «перевороту четвертого червня».

Перш ніж розповісти вам кінець цієї довгої історії, скажу — це, може, теж вам цікаво — про долю кожного з нас. Хому Комодова вбили білогвардійці в тисяча дев’ятсот двадцятому році, коли захопили Одесу. Він був політкомісаром дивізії. Андро Чанейшвілі в дні кубанського саботажу партія послала на боротьбу проти куркульства. Він лишився там, згодом став директором великого радгоспу і, здається, живий і понині. Петро Андращук помер під час Вітчизняної війни в чині генерала — серце зрадило. Езіз Челідзе працював у Чека, був великою людиною. Контрреволюціонери підкинули йому в кабінет бомбу. Амбо Хлгатян помер у Тбілісі, а бідолаха Гогі Цуладзе — на каторзі. Якийсь гімназист у дев’ятсот п’ятому році вбив двох чорносотенців, Гогі хотів урятувати юнака від каторги і взяв провину на себе. Дембіна і Бікентія Іалканідзе давно немає. Поктія в тридцяті роки був директором великого комбінату в Середній Азії. Він і Олексій Снєгир загинули в тридцять сьомому році. Дата Туташхіа втік з в’язниці наприкінці вересня дев’ятсот сьомого року. Все інше ви знаєте. Про Чоніа я нічого не знаю, а про Токадзе скажу. В двадцятих роках я працював у радянському посольстві в Бельгії, і саме тоді Токадзе був водієм таксі в Льєжі.

Я сказав, що четвертого червня в Ортачала ввірвалися жандарми. Бідний Класіон був при смерті, але якось переборов себе, п’ятого червня підвівся з постелі й став коло дверей палати. Був час вечірньої перевірки. Увійшов комендант, Класіон кинувся і схопив його за горлянку. Та де вже йому було! Його нещадно побили. Він знепритомнів і помер, не приходячи до тями.

Парламент припинив своє існування досить цікаво. Таріела Автанділовича жандарми стягли прямо з «трибуни», виволокли з камери, а він усе ще не змовкав, продовжував свою промову:

— Горе вам, наївним! Ось тепер ви переконалися, що в демократії є своя ахіллесова п’ята, і тирани про це знають краще від інших!

Граф Сегеді

Майже три місяці згаяв я, опоряджуючи дачу в Армазі. Я оселився на ній восени тисяча дев’ятсот четвертого року. То був найкращий час другої половини мого життя. Світлий час. Я багато читав, писав, ходив на полювання, ловив рибу й думав, думав. Разів два-три на місяць я приймав гостей. Завів свій екіпаж. У Тифлісі я жив узимку і то лиш тоді, коли була в тому потреба. На той час у моєму житті стався найглибший і найсерйозніший роман. Саме тоді продав я всі свої маєтки, що були в мене в Росії. Нова обстановка, нові клопоти й турботи допомогли мені легше перенести те, що я залишив службу й діяльність, які протягом багатьох років були єдиним змістом мого існування. Нове коло друзів і знайомих, нові захоплення й уподобання скинули з моїх плечей років тридцять, і тому, що я дожив до дев’яноста років, я зобов’язаний сімнадцяти щасливим рокам, які прожив у Армазі.