Здавалося б, у міркуваннях Сандро Карідзе все було злютоване в єдине ціле, а проте вже тоді я відчув у них суперечність. Я багато думав і нібито виявив ті прогалини. Свої міркування я виклав у невеликій праці й дав прочитати йому. Жодного з моїх положень він не прийняв, і ми мало не посварилися. Отакий він був: досить йому повірити в що-небудь, і — край, ані кроку вбік, ніяких компромісів чи поступок!..
Якось — це було незадовго до його першого арешту — прийшлося до слова, і я спитав:
— Сандро, я знаю, що ти багато читаєш, інтереси твої широкі й глибокі, але в чому твоя вихідна концепція, від якої моральної платформи ти відштовхуєшся?
— Шукаєш притулку? — одказав він не гаючись і, можливо, навіть трохи безцеремонно.
— Не розумію.
— Платформа. А що, колишня тебе не задовольняє?
— Зараз це не має значення. Якщо можеш, дай відповідь на моє запитання!
Він відчув, що я починаю сердитися, і, подумавши, сказав:
— Я завжди і в усіх випадках виходжу з того, що людству необхідно знайти спосіб морально піднести людину, знайти можливість морального вдосконалення її, а інакше людство дійде до канібалізму, стане харчуватися м’ясом собі подібних — це не метафора, я говорю буквально,— і це триватиме доти, доки останнього homo sapiens не з’їсть якийсь дикий звір. Щоб уникнути цього, треба знищити імперії. Революція необхідна!
Я знав, що Сандро Карідзе вірить в неминучість революції. Відомо було, що він співчував революційному рухові й був на його боці. Тепер я переконався і в тому, що він жадав революції як шляху врятування людства.
— Твої твори я знаю лише з заголовків — очевидно, вони слугують революції?..
— Революція — справа завтрашня. А я слугую післязавтрашній.
— Он воно що... Над якою ж проблемою ти працюєш?
— Над проблемою морального прогресу. Я розробляю теоретичні основи керованої моральної революції.
— А точніше?
Карідзе запустив п’ятірню в бороду й почухав щоку.
— Ти, Дмитровичу, магістр права, чи не так?
— Так,— усміхнувсь я.
— Чому ж ти всміхаєшся?
— Мене тішить мінливість долі людської. Я думав одержати професуру в Московському або Петербурзькому університеті, а ким став? Жандармським генералом у відставці й сибаритом. Хіба ж не смішно?
Карідзе спробував сказати мені щось втішне, та, мабуть, передумав і повернувся до нашої розмови:
— Чи можеш ти дати загальне визначення законодавства, яке було б справедливе для всіх епох і народів?
— Можу.— Я зібрався з думками й почав: — Передусім воно — засіб здійснення внутрішньої й зовнішньої політики, далі — воно є статусом прав та обов’язків правлячої меншості, нарешті, воно знаряддя підкорення інертної чи невдоволеної більшості. Тебе влаштовує така відповідь?
— Цілком. Тепер скажи: чи може ставлення імперії і до своїх громадян, і до інших держав визначитися формулою: «їм тебе, щоб ти не з’їв мене, а ще тому, що хочу погладшати»?
— Припустимо,— згодивсь я весело.
— Як це — припустимо? Коли це не так,— скажи!
— Так, так, продовжуй!
— З тим, що я зараз скажу, ти вже одного разу згодився, Дмитровичу, а тому візьмемо це як відому істину: вищезгадане пожирання прикривається досить доброю метою з погляду загальнолюдської справедливості. Воно спирається на демагогію, засновану на християнському гуманізмі. І, нарешті, здійснюється з допомогою замурованого в міцну оправу «Зводу законів Російської імперії».
— Усе, що ти кажеш, було б справедливе, коли б не було таке зле... Далі?
— Це не злість, а манера міркувати. Правда, не з кращих, але, як тобі відомо, я легко обходжуся й нею. Тепер ще одне запитання: які наслідки взаємодії релігії й закону — з одного боку, а з другого — особи й суспільства? Звичайно ж, в існуючій реальності, в сьогоднішній дійсності.
— Друже Сандро, я людина релігійна й намагаюся не святотатствувати. Ти розкажи про взаємодію релігії й особи, а я поміркую про особу й закон. Тобі це вигідно: ти задаси тон, а я мимоволі підкорюся йому й говоритиму в тому ключі, який ти подаси.
— Але ж я, друзяко, чернець, що не кажи, а чернець...— швидко мовив Карідзе.
— Ти єретик! Лежатимеш ти на розпечених головешках і шкварчатимеш. Все одно попадеш у пекло, кипітимеш у гарячій смолі. Говори, що тобі втрачати?!