Дата Туташхіа

— Така історична доля всіх націй.

— Ні. І сьогодні є нації, які існували за часів ассірійців, урарту, еллінів, тримали оборону проти Римської імперії. І Візантію вони пережили, і, треба думати, не одного ще гостя проведуть у вічність.

— Хто це?

— Євреї, вірмени, ібери, ефіопи, болгари, угорці...

— Відійдуть і вони, Сандро.

— Щось не схоже. Кожен з цих народів пережив свою історичну кризу і пішов шляхом духовного й матеріального розвитку. До речі, їхня історія позначена чергуванням циклів, усередині яких кризи змінювалися розквітом. Наша планета схожа на заїжджий двір, де є господарі й гості.

— Дуже все спірно.

— Це лише гіпотеза, а передчуття підказує мені, що в неї є майбутнє.

Настала тиша. Мені трапився великий лосось, і я знов закинув вудочку. І раптом зрозумів: імперії, про які говорив Сандро, існували, як правило, не більше п’яти віків — згадайте стародавні й нові єгипетські царства, імперію хеттів, Ассірію, Римську імперію,— я говорю саме про імперію. Тільки Візантія — виняток. Вона існувала понад тисячу років. Я сказав про це Карідзе, він погодився зі мною й назвав дати.

— Потрібне пояснення,— сказав я.— Інакше гіпотеза залишиться гіпотезою.

— Кожне з явищ, про які я тобі говорив, має одну цікаву ознаку: зниклим цивілізаціям характерне те, що вони підпорювали сусідні чи віддалені народи, приєднували їх до себе, до тіла своєї держави й безперестанку боролися, щоб утримати в покорі. Уцілілим народам характерна вдоволеність економічними можливостями рідної землі, автономія духовної культури, постійна боротьба за звільнення й заперечення загарбницьких воєн! Та це тільки ознаки. Треба з’ясувати причини цієї відмінності, і ось тут я застряв. Поки що я знайшов лиш одну, та її теж не продумав до кінця. Треба, щоб пролилося нове світло, потрібні грунтовні докази.

— Розкажи.

— У незавершеному вигляді?

— Ну то й що?

— Уцілілі народи протягом усієї своєї історії боролися за те, щоб вижити фізично, зберегти свободу і врятувати свої духовні багатства. В ході цієї боротьби вони гартувалися, їхня життєздатність зростала, міцніла, загострювалася. З державними народами відбувалося щось інше: щоб підкорити, загнуздати, придушити опір підкорюваного племені чи народу, потрібні великі сили. Щоб владарювати над сотнею народів — сили треба в сто разів більше. А під сонцем немає нічого нескінченного й невичерпного. Є своя межа і в національної енергії державного народу. Ця енергія видихається, вивітрюється, вичерпується, життєздатність народу падає. Спочатку державний народ втрачає здатність завойовувати й підкоряти, потім захищається, поступово він починає розчинятися в інших народностях і нарешті припиняє своє існування.

— Тут є в тебе якась суперечність. Виходить, що обидва народи ведуть боротьбу, обидва неминуче витрачають сили, марнують себе, але для одного народу це загартування, а для другого — загибель,— зауважив я.

— Ось тому я й кажу, що цю гіпотезу треба освітити новим світлом, потрібні переконливі докази. Все це можливе і не дуже мене турбує. Треба проаналізувати на великому історичному матеріалі духовні результати загарбницьких і оборонних воєн, і тоді все стане на свої місця. А хвилює мене зовсім інше. Будь-яке історичне явище є наслідком багатьох причин, а не якоїсь однієї. Щоб моя гіпотеза підтвердилась, я повинен відшукати ті численні причини. Та не взяв би мене дідько, не можу я дошукатися їх! — І знов Сандро Карідзе спохмурнів.

— Давай порахуємо! — сказав я.— Коли утворення централізованої російської держави віднести на кінець п’ятнадцятого століття, то, згідно з твоєю гіпотезою, в двадцятому столітті наша імперія має впасти, хоч не виключено, що, так само, як Візантія, вона проіснує понад тисячу років.

— Візантійська імперія проіснувала вдвічі більше від інших тому, що вона взяла на себе функцію керівника цілого релігійного світу. Після її падіння цю функцію прийняла Росія і тим самим дістала гарантію тривалого історичного існування. І все ж таки Російська імперія впаде, можливо, вже і в першій чверті двадцятого століття. На це теж є свої причини, але про них поговоримо іншим разом.

— Вона впаде, і через три-чотири століття російський народ зникне з лиця землі? — всміхнувшись, спитав я.