Дата Туташхіа

Ми довго розмовляли. Мушні Зарандіа завжди був прекрасний співрозмовник, але тепер, у тисяча дев’ятсот дев’ятому році, це був не той Мушні Зарандіа, якого я слухав, затамувавши подих. Не думайте, нібито на той час я був пристаркуватий генерал, що вийшов у відставку і давно втратив зв’язок з колишнім своїм оточенням, позбавлений можливості стежити за інтересами, якими воно живе, і тому, наче прес-пап’є, вбирає чорнило будь-якого кольору. Звичайно ж, це було не так, а все ж од візиту Мушні Зарандіа я одержав справжню насолоду, бо він сповнив мене відчуттям оновлення. В моєму гостеві, як у резервуарі, збиралися відомості з двох зовсім різних джерел: він проникав у хитросплетіння політичних інтриг, мабуть, у всіх країнах світу і знав, що робиться за зачиненими дверима урядових кабінетів багатьох держав, а водночас був причетний до повсякденної хроніки царського двору з усіма її тонкощами. Дивуватися тут немає чому, бо Мушні Зарандіа керував політичною розвідкою, і, звичайно, такий обізнаний і блискучий співрозмовник був справжнім дарунком божим. У тодішньому Петербурзі він був однією із семи особливо довірених осіб, що мали право в будь-яку пору доби розраховувати на аудієнцію в імператора. Не знаю, чи дуже часто Мушні користувався тим правом, але я не маю сумніву, що коли б виникла потреба, він не завагався б розбудити його величність. Я помітив у ньому тоді ще одну важливу рису: Мушні з глибокою шанобливістю й щирістю говорив про всіх членів найяснішої сім’ї, і в його тоні, коли він говорив про їхнє життя, відчутна була шаноба відданого слуги. Можливо, такий трохи сервільний тон запанував при дворі вже після моєї відставки, і у високих посадових осіб не було іншого виходу, як прийняти цей тон, але Мушні Зарандіа дотримувався його з задоволенням, а не тому, що до цього змушував обов’язок. В його характері ця зміна була разючою. З подивом виявив я в ньому ще одну нову рису, яка завжди притаманна чиновникам середньої руки: ті з них, хто аж надто бажає досягти великого успіху й високо піднятися на службовій драбині, виявляють звичайно велику цікавість до різних службових переміщень, підвищень, понижень, нагород чи можливих змін. Не важливо, хто в якій формі виявляє таке зацікавлення. Важливо, що переварювання таких відомостей відбувається надзвичайно енергійно, азартно і з душевним трепетом. Коли ми служили разом, цей бік життя для Мушні не існував, у нього й часу на це не було, а тепер я бачив, як засмоктувала, його драговина, що зовсім не стосувалася його інтересів та здібностей, і, безперечно, заглиблення в ті чутки й балачки не було для Мушні Зарандіа професіональною необхідністю. Я відчував, що справджується віщування його батька — Магалі Зарандіа, який сказав колись своєму синові: таких, хто обіймає найвищі посади з добрих намірів,— багато, але немає жодного, хто б, досягнувши тієї висоти, зберіг добре серце. Мушні Зарандіа став придворним аж до самої кості.

Наша розмова вже наближалася до кінця, коли я зважився спитати про справжню причину його приїзду в Тифліс. У тумані аргументів промайнуло ім’я Дати Туташхіа, але тільки промайнуло, та мені й цього було досить, щоб зрозуміти — справа Дати Туташхіа й понині не втратила значення для Зарандіа. І нараз я згадав, що Сандро Карідзе якось побіжно сказав, що Дата Туташхіа після втечі з в’язниці захопився політикою. Це нове захоплення свого брата Мушні Зарандіа не міг сприйняти байдуже, а надто після тих духовних змін, що відбулися в ньому, коли він став бувати при дворі. Я не приховував своєї здогадки. Навпаки, я висловив її, виразно наголосивши на цьому, як висловив і свій подив, що Зарандіа знайшов час, щоб повернутися до справи Дати Туташхіа, і свій сумнів, чи виправдане таке наполегливе переслідування Дати Туташхіа, та ще ким — його двоюрідним братом.

Ми проговорили до пізньої ночі, і Зарандіа лишився в мене. Уже йдучи спати, він сказав:

— Я хочу повернутися до нашої розмови. Моя професіональна й службова репутація і не постраждає, і не зміцніє від того, хто спіймає Дату Туташхіа і чи взагалі його спіймають. Тому ніяких кар’єристських намірів у мене немає.

— Звичайно! — погодивсь я, а сам собі подумав: «А чому ж він повернувся до цієї розмови?»

— Хто, як не ви, графе, знає, що для мене завжди найважливіше, щоб справа велася розумно, а кому дістануться лаври в разі успіху, мені байдуже.

— Мені часто доводилося бачити на грудях в інших ордени, які по праву належать тобі, Мушні...— «Але чому так важливо для нього, спіймають чи не спіймають Дату Туташхіа?» — подумав я.

— Отже, та чи інша акція проти Дати Туташхіа не зумовлюється ні самолюбством, ні честолюбством. Лишається запідозрити мене в садистських схильностях, яких — ви це знаєте — у моїй вдачі не спостерігалося.

Зарандіа чекав, що я скажу на це. А я лиш осміхнувся. Тоді полковник почав розмірковувати:

— Ваша ясновельможність, ця справа має й інший, вищий аспект. Ви це, звичайно, знаєте, але я хотів би нагадати про нього.

— Говоріть. Це дуже цікаво! —«Він хоче щось приховати!» — майнуло мені в голові.