День відбуття

І вони залишилися вдвох. Напевно, якби вона виявилася пані з його фантазії, Сергій не почувався б так ніяково. Здавалося, вона могла своїми очима прочитати усе, що він думав про неї в автобусі.

— Ходімо, я покажу вам спортзал, — запросила Юлія.

Він рушив за нею.

Спортзалом виявилася кімната шість на вісім метрів. На підлозі палас, під ним — щось м’яке. Сергій відкинув кутик паласу і мацнув рукою. Схоже на повсть. Солідний мен дбав про свою пасію.

— Ну як, — запитала Юлія, — годиться?

— Піде, — відказав Сергій.

— То як, почнемо зараз?

— Ну, звичайно.

Вона відвела його назад і вказала рукою на інші двері, за сходами на другий поверх.

— Там ви можете перевдягнутися.

Сергій підійшов до вішалки, взяв свою спортивну сумку і попрямував до роздягальні, але, обійшовши сходи, закляк на місці, так і не взявшись за ручку дверей. Просто під сходами, простягнувши лапи і настовбурчивши гострі вуха, лежав здоровезний доберман. Його очі пильно стежили за Сергієм. Кожний м’яз породистого пса вимальовувався під шкірою. Він був сама пильність, проте ніякого натяку на агресію. Обережно взявшись за ручку, Сергій прочинив двері й повільно зайшов до кімнати. Навздогін почув голос Юлії:

— Ой, ви, напевно, злякались, я забула вас попередити! Він не зачепить вас, не бійтеся!

Тільки скинувши светр, Сергій відчув, як калатає його серце.

Доберман продовжував нести свою варту. Благополучно минувши його, Сергій увійшов до зали. Юлія в білому дуже вільному кімоно сиділа в кутку на килимі, підібгавши під себе ноги. Під стелею горіли лампи денного освітлення. На Сергієві були його традиційна червоні куртка, труси і самбетки. Він вийшов на середину кімнати і, дивуючись власній красномовності, виголосив:

— Ну що ж, починаємо. Гадаю, вам відомо, що ваш чоловік, наймаючи мене на цю роботу, реально оцінив мої можливості, а я при цьому реклами собі не робив. Мої особисті досягнення як спортсмена доволі скромні, тренерського досвіду взагалі немає. Але якщо вже так сталося, мусимо працювати. Як мені пояснили, ви хочете набути навичок самооборони. Можу вас завірити, якщо ви дійсно задалися метою і будете старанно працювати, у вас усе вийде. Як я розумію, ви вже вивчали якісь види двобою, тому маю знати ваш вихідний рівень. У вас є якісь побажання?

Вона поводилася просто, без будь-якого кокетства. Підвелася і сказала:

— Поки що лише одне. Прошу мене не шкодувати.

І він побіг по периметру кімнати. Юлія трималася протилежної сторони й не відставала. Вони зробили з десять кіл, і Сергій відчув, що від біганини по такому малому залу починає паморочитися голова. Він зменшив швидкість і побіг схресним кроком, потім боковими стрибками, потім задки. Вона все повторювала і трималася цілком нормально. Сергій, не припиняючи бігу, зробив кілька специфічних вправ. Звичайно, вона їх не знала, тому пропустила. Відчувши, що достатньо вже розігрівся, він двічі перекинувся через голову по діагоналі кімнати і знову побіг по колу. Вона повторила. Далі пішли перекиди назад, на бік, довгі перекиди через голову. Юлія виконувала практично все.

Він зупинився і розім’яв суглоби пальців, рук, ніг, потім шию, вуха і ніс, потім почав робити розтяжку. І тут вона його по-справжньому здивувала. В неї була прекрасна розтяжка — дівчина легко робила шпагат. Невдовзі розминку було закінчено. Вона швидко віддихувалася. По скронях Юлії стікав піт, волосся трохи вибилося зі щільно зав’язаного вузла. Очі випромінювали якусь таку завидну цілеспрямованість.

— Ну, добре, — сказав Сергій, — розминка пройшла нормально. Так буде кожного разу, навіть ще інтенсивніше. Тепер ми проведемо такий собі легкий ознайомлювальний спаринг. Я повинен знати ваш вихідний рівень та можливості. Ви відпочили?

Вона кивнула.

— Добре. Нападайте на мене. Можете застосовувати все, що маєте на озброєнні.

— Я не збираюся ні на кого нападати, — розгублено сказала Юлія. — Я хочу навчитися захищатись.

— Добре, ви будете далі вчитися захищатись, а сьогодні мусите нападати. До речі, в багатьох випадках напад є кращою формою захисту.

— Як, мені робити це на повному серйозі? — запитала вона.

— Аякже! — заохотив Сергій. — Ну, сміливіше!

Вона стала в стійку. Сергій також вирішив не розслаблятися. Промайнуло навіть якесь побоювання, що ця дівчина може і тут здивувати його. Чого не трапляється? От би сміху було! Вона зробила різкий випад. Він легко блокував її удари ногами — прямі та бокові, одноманітні та примітивні. Тим не менше, це нагадувало якесь «карате». Сергій легко пересувався в боки та назад на напівзігнутих ногах і легко уникав ударів, а коли вона зовсім захекалася, зловив її ногу і без зусилля перекинув партнерку на спину. Вона вдарилася потилицею. Але коли він злякано підскочив до неї, Юлія вже підводилася.

— Пробачте, — сказав Сергій, — мені не спало на думку, що ви можете не вміти падати.

— Нічого, — відповіла вона, — ви мене навчите. До того ж ви обіцяли мене не шкодувати.