День відбуття

Але працювати на два, навіть на три, враховуючи навчання, фронти виявилося дійсно неможливо. Сергій почав пропускати власні тренування, іноді навіть двічі на тиждень. І наслідки не забарилися — він програв першість вузів, програв чисто. Це була втрата форми, закономірне явище при тому, що він собі дозволив. Пропала праця кількох років. Врешті-решт, він ніколи не ставив за мету досягти спортивних вершин. Ніде не було написано, що він обов’язково повинен стати майстром. Зате він вибрався з фінансової скрути. Залишилися в минулому ті часи, коли доводилося ламати голову, де взяти кілька гривень на нові шкарпетки, не говорячи вже про те, щоб запросити до себе дівчину. Робота в автомайстерні оплачувалася скромно. Тепер фінансових проблем у нього не було. Сергій вже навіть міг дозволити собі позичити кілька зелених комусь зі своїх товаришів.

Гайдукевич справно платив, іноді ще й роблячи подарунки на кшталт футболок і спортивного взуття — цим крамом торгувала його фірма. Одного разу Сергій перелічив гроші, і йому аж дух перехопило від нової ідеї. Він давно мріяв про авто. І ось, тепер… При тому скромному способі життя, до якого він звик, за півтора року можна було назбирати нехай не на нову, але цілком придатну для їзди іномарку або хоча б ту саму «вісімку».

Відтоді Сергій мало не молився на те, щоб Юлії не набридло її дивне захоплення, продумував кожне тренування, намагаючись зробити його якомога цікавішим та кориснішим.

За кілька місяців наполегливих тренувань технічна підготовка його учениці зросла настільки, що вони легко могли проводити показовий двобій і спостерігач обов’язково здивовано вигукнув би: «Ого! Оце так дівчина! Не дай Боже з такою…» Але, на жаль, у реальному двобої з фізично сильним чоловіком, як і раніше, Юлія не мала шансів. Їй бракувало потужності, просто сили. Отак несподівано його тренерська діяльність зайшла в глухий кут, наче перетворившись на свого роду шахрайство.

Усвідомлювати це було неприємно. По-перше, Сергій завжди вважав себе людиною порядною. А по-друге, коли в маленькому спортзалі доводилося зустрічатися з її відвертим, рішучим та чесним поглядом, йому ставало не по собі. Він точно знав, що не може дурити людину, тим більше дівчину, здатну дивитися так відверто, так щиро віддаватися своїй, хай навіть такій дивній меті.

— У мене є пропозиція, — сказала одного разу Юлія, неначе прочитавши його думки, — точніше, навіть вимога. Я тренуюся вже досить давно. Годилося б влаштувати якийсь контроль результатів. Свого роду екзамен, змагання.

Це її побажання застало Сергія зненацька.

— Ну, добре, — невпевнено відказав він, — зробимо. Я щось придумаю на завтра, а ще краще — на суботу.

— Ти не зрозумів, — сказала Юлія, — мені потрібна справжня перевірка. Я хочу знати, на що здатна.

— Чого ж ти хочеш, — не зрозумів Сергій, — щоб я спробував тебе по-справжньому зґвалтувати або зарізати?

І він пішов перевдягатися. Усвідомлення, що зусилля не приносять належного ефекту, викликало дратівливість, а передчуття, що невдовзі це доведеться офіційно визнати, тільки посилювали її. А Юлія горіла натхненням, і зараз їй було море по коліно.

Коли він закінчував вдягатися, у двері постукали.

— Прошу.

— Слухай, — Юлія з’явилася на порозі зі склянкою соку і простягнула йому, — ми сьогодні менше тренувалися, ти не міг би приділити мені годину часу? Мені потрібно з’їздити в одне місце. Це недовго.

— Звичайно, — посміхнувся Сергій. — Які проблеми… Що, зараз?

— Так. Я вже вдягаюся. Пий, я миттю…

Випивши сік, він вийшов до вітальні і всівся у крісло поруч із доберманом, змірявши його байдужим поглядом. Той відповів йому рівноцінним. Юлія з’явилася за кілька хвилин, вдягнута у свіжий дуже вільний спортивний костюм, з ремінцем для пса.

— Зараз під’їде таксі, я викликала, — сказала вона. — Ось, візьми. Це на таксі.

Сергій спробував протестувати, але вона поклала гроші у кишеню його штанів і вчепила ошийник на пса.

Вони вийшли через задні двері. Надворі починало сутеніти.

— Куди ми йдемо? — не зрозумів він. — Чому сюди?

— Підемо через чорний хід. Якщо Гайдукевич дізнається, що я брала Акбара з собою, сваритиметься, а може, й образитися. Він коштує, між іншим, дві з половиною тисячі доларів. Елітна лінія, з Англії. Сьогодні Олег на хазяйстві, той обов’язково доповість, якщо побачить. А ми за годину повернемося.

— А для чого нам пес? — з дурнуватим виглядом запитав Сергій.

— Я також їх люблю, — посміхнулася вона, прямуючи до виходу.

Такий поворот подій Сергієві зовсім не подобався, він навіть нерішуче зупинився, але Юлія вже відмикала хвіртку.

Залишалося тільки йти за нею. Машина зі знаком таксі вже стояла біля садиби.

— Ого! — здивувався господар авто, коли Сергій відчинив дверцята. — А куди це ви з такими звірями? Тут людей положено возити!

— А за звірів платиться окремо, — сказала Юлія. — То їдемо чи викликати іншого?

— Та їдемо… — неохоче погодився той.

Вона вмостилася ззаду з доберманом і потягла Сергія за собою. Нічого не кажучи, він сів поруч, і машина рушила.

— Куди їдемо? — запитав шофер.