День відбуття

— По вулиці прямо, а далі в об’їзд мікрорайону до центру.

Машина набрала швидкість. Сергій їхав мовчки, відчуваючи крізь тонку тканину своєї футболки її плече, а також те, що ця поїздка йому зовсім не до вподоби. Доберман, розкривши пащу, дихав у потилицю таксистові. Той тільки підняв комір. Юлія взяла пса за морду і поклала її собі на коліна.

— Не переживай, — сказала вона тихо, нахилившись до самого вуха Сергія. — До тебе ніяких претензій не буде, гарантія. Це ж я тебе попросила…

Юлія зупинила машину в кінці вулиці, де будинки були вже тільки по один бік.

— Скільки з нас? — запитав Сергій.

— З вас, — підкреслив водій, — сім гривень.

Сергій витяг двадцятку і простягнув водієві.

— І чекайте нас тут, — сказала Юлія.

— Ну, добре, — буркнув власник авто, але зрозумівши, що добермана залишають наодинці з ним, запротестував. Сергій також здивовано викотив очі.

— А ви що, не боїтеся чекати тут сам, увечері? Ми вам безкоштовно залишаємо таку охорону! Акбар, місце! — сказала вона вже до пса, і той розлігся на задньому сидінні. Юлія закрила за собою дверцята.

Відразу ж передні двері, де сидів водій, розчинилися і залишилися в такому положенні.

— Ти не боїшся залишати такого пса? — здивовано запитав Сергій.

— А куди він подінеться? — не зрозуміла Юлія, напевно, маючи на увазі водія. — Та й Акбар, гадаєш, дасть себе вкрасти?

Вони звернули у бокову вуличку з глухими високими парканами. На шляху трапився одноповерховий занедбаний магазин, де не продавалося нічого, крім пива, горілки, консервів та сигарет. Він щойно зачинився.

На вулицях було порожньо. Несподівано на повороті Юлія повернулася до нього і сказала:

— Стій тут. Що б не трапилося, стій тут і не вилазь.

Від несподіванки Сергій роззявив рота, але сказати щось так і не спромігся. Цього разу реакція його зрадила.

Вийшовши з-за рогу, Юлія попрямувала просто посередині вулиці з невимушеним виглядом, заклавши руки у кишені. Біля електричного стовпа стояло двоє мужиків із тих, хто зустрічається тут, мабуть, регулярно, ближче до часу закриття магазину. Вони стояли обличчями одне до одного і, напевно, вели дискусію на тему: «Ти мене поважаєш?». Проте їхній стан ще був далеким від кондиції.

Проходячи повз них, Юлія несподівано сповільнила крок і, обернувшись, щось сказала. Сергій добре почув лише одне слово — «п’янь».

Вищий відразу скинувся і сіпнувся до неї, але менший поблажливо потяг його за рукав, закликаючи не зв’язуватися з бабою. Та Юлія зупинилася, повернулася до нього і сказала щось майже у саме його обличчя. Довгий вирвав свою руку і схопив її за комір спортивної куртки, а другою рукою — просто за обличчя. Вона збила цю його руку і, вхопивши мужика за вилоги сорочки, потягла його на себе, вивертаючи на стегно. Виглядало це доволі кострубато, проте з несподіванки той загримів через неї, вдарившись ліктем об асфальт. Цієї ж миті страшне матюччя розірвало тишу, і Сергій побачив, що він підводиться. Уявляючи, що зараз станеться, Сергій вискочив зі схованки, та до них ще треба було добігти. Коли мужик, не розбираючи світу Божого, кинувся вперед, Юлія вже була у стійці, але ухилитися не змогла. Проте на ногах якось втрималася і знову вчепилася в його сорочку, намагаючись виконати підсічку, але той стояв міцно. Він замахнувся… Сергій вдарив його ногою збоку в поперек, вкладаючи всю силу. Мужика наче посунуло, і якби він не тримався за Юлію, то, напевно, впав би відразу, а так, втративши рівновагу, намагався зачепитися за неї, але все-таки зашпортнувся і опинився на землі. Сергій схопив Юлію за руку і, обертаючись до другого, застережливо виставив руку вперед.

— Все, мужики, спокійно, вийшло непорозуміння… Ми забираємося звідси.

— Ні… собі, непорозуміння! — майже прохрипів той, насуваючись на нього. — Тебе ж зараз тут зариють, каратист хрєнов! Ти знаєш, з ким зв’язався?

Належало якнайшвидше обрубати цей конфлікт, тому Сергій, відпустивши Юлію, несподівано кинувся на нього і вдарив ногою в живіт. Той сяк-так затулився руками і удар мети не досягнув, але наступний, кулаком у голову, виявився більш відчутним. Суперник похитнувся, і, заплівши ногами, осів на асфальт. Натомість звівся на ноги той, що «поліг» першим. За спиною почувся скрик Юлії — він витяг з кишені ножа. Цей дрібний ножичок у руці такого одоробала виглядав не надто переконливо, проте це був ніж. Сергій сам пішов на зближення. Той лише раз зумів махнути своєю зброєю від душі. Другий рух Сергій перехопив, наче на тренуванні, і, смикнувши суперника на себе, вдарив коліном майже у те саме місце, куди за кілька секунд до цього поцілив ногою. Той тільки хапнув ротом повітря, як уже наражався на підсічку. Це була просто жахлива підсічка посередині гомілок суперника, який цієї миті не захищався, але тут уже було не до церемоній. Ноги вилетіли з під мужика вбік, а плечі приліпилися до асфальту. Звук цього торкання примусив Юлію мимоволі скривитися. Другий уже сидів і очманіло спостерігав за тим, що відбувається.