День відбуття

— Так. Хоча, повторюю, насправді все набагато складніше. Самі харгілони не можуть завдати шкоди живій людині. Це не є живі, не є матеріальні істоти. Це складна форма існування, яку важко зрозуміти. Тисячу років тому вони отримали андан і розпочали новий цикл, а частинку його пересадили якійсь моїй прапрапрабабусі. І ось, старий андан виснажується, а я повинна замінити його своїм. Для цього вони повинні мене вбити, а його забрати. Він тепер матриця, на якій відображена моя свідомість, емоції, сприйняття, словом — моє єство. Це друга я. Тепер, образно кажучи, мене можна забрати, а тіло викинути, і я тисячу років живитиму їхній світ своїм стражданням, поки цей андан не здохне, а місце моє не займе якась інша нещасна.

— А хто ж це зробить, — запитав Сергій, — якщо вони безпосередньо не можуть?

— Це повинен зробити їхній посланець. Той, кого оберуть з числа останніх похованих. Так би мовити, свіжий мрець, м’язи якого ще могли б скорочуватися і рухати кістками.

— Клас… — промовив Сергій. — Схоже, я також боятимуся лізти звідси ногами вперед. Отже, дійшло й до зомбі.

— Зомбі — це вигадки схиблених письменників, — заперечила Юлія. — Напіврозкладений труп не може рухатися. Йдеться про свіже тіло, в якого ще не відбулося повної деструкції м’язів. Вони могли б скорочуватися. Не вистачає лише нервової системи, яка б посилала до них імпульси, і ще дечого. А саме це і являє собою андан — свого роду матриця вищої нервової діяльності людини. І не тільки…

— Що ж іще?

— Це надзвичайно досконалий субстрат, якому під силу багато чого. І ним ще володіє колонія наприкінці свого циклу. Він і є тим, що відновить певним чином і примусить рухатися тіло мерця. І разом з тим візьме на себе функцію людського мозку, завдяки чому тіло це здатне не лише рухатися, а й виконувати свою місію.

— Чому ж тоді ти досі жива? — запитав Сергій. — Чому ті мерці ще не женуться за тобою?

— На все свій час, — відповіла Юлія. — Хоча за певного збігу обставин це могло вже статися. Далеко не кожен мрець може так собі легко «оживати», прийнявши у себе частину виснаженого андану колонії. Існують мічені чоловіки, здатні на це. Той, хто зачав дитину з жінкою — носієм андану, стає міченим, оскільки андан має зворотний вплив. Син міченого також стає міченим. Такий чоловік у найближчі дні після смерті здатний оживати, прийнявши у себе андан. Ось хто повинен прийти по мене. Саме цього я чекаю вже кілька років.

— І чому ж він досі не прийшов?

— Не було кому. Це єдине пояснення. Ніхто з таких чоловіків не помирав після того, як андан, який я ношу, достиг. Тому вони чекають до самого кінця. Якщо ж такого не станеться, а День Відбуття настане, андан прийме перший-ліпший мрець. Тільки у цьому разі андан доведеться вкласти у нього цілком, і якщо його спіткає невдача, якщо, припустімо, я переможу, колонія просто загине. Тому і намагаються вони скористатися більш безпечним методом.

— Зрозуміло, — сказав Сергій. — Отже, прийоми проти ножа, навички двобою вивчалися для боротьби з зомбі…

Юлія мовчала.

— І охоронці також для цього… А пси? — наче пригадав він. — Ти ж ні на крок без пса…

— Пси чують живого мерця, — відповіла Юлія. — А я весь час повинна бути напоготові.

— І мене ти щойно екзаменувала, підозрюючи, щоб це часом не був…

— Так, — відповіла Юлія. — Ти міг загинути і з’явитися їхнім посланцем. Чому ні? Але у цьому разі ти не мав пам’ятати нічого, що знав раніше. Адже мозок людини гине за кілька хвилин після смерті. Ніякий андан не може відтворити його пам’ять.

— Дякую, звичайно, за такі підозри, — пробурмотів Сергій, — відносно моєї можливої загибелі… і воскресіння…

— Я рада, що це не ти, — продовжувала вона. — Він… розумієш, він давно вже десь ходить. Вони вже помітили когось з мерців за допомогою андану, який ще існує там, у них. Цей чоловік давно вже не лежить у могилі, де його поховали. Це свого роду останній, запасний варіант. Андан, який я ношу, достиг. Їхній цикл завершується. Тепер мені лише потрібно померти. Тобто моєму тілу. Справа лише за цим. Це має статися до Дня Відбуття. Якщо ні — колонія починає руйнуватися, оскільки старий андан їх уже повною мірою не зможе забезпечувати. Тож ідеальним для них був би варіант, якщо б мене тут, припустімо, придавило якоюсь каменюкою. Тоді все. Вони заберуть моє єство, відбите на андані, який я ношу. Якщо ж цього не станеться, якщо так і не помре хтось із мічених чоловіків, в останню мить прийде отой обраний заздалегідь, котрий чекає цього дня. Йому введуть весь старий андан без залишку і направлять до мене. Це фізично сильний чоловік з неушкодженим тілом. І тут уже… — вона ковтнула мимоволі, — буде гра ва-банк, з надзвичайно високими ставками з обох боків.

— Ніхто сюди не потрапить. — сказав Сергій. — Гусяче Горло залите водою і заклинене каменем.

— Я думаю, він уже тут. Можливо, він був тут задовго до нас і зараз ходить слідом. Іноді мені здається, що я його відчуваю.