День відбуття

— І що, ніяких припущень? — Стефлюк глянув запитливо на двох інших, молодших хлопців, які прибули разом з Юрою, як регулярні відвідувачі печер і члени клубу.

Усі троє знизали плечима.

— І як туди потрапити?

— А як… — Жердяєв розвів руками.

— Хіба в акваланзі… — нерішуче припустив один із хлопців.

— В акваланзі крізь Горло не пройдеш, — заперечив Юра. — Хід надто вузький. Куди з балонами?

— Так… — Стефлюк пройшовся по залі. — А не могли вони в інше місце піти?

— Ну а, припустімо, підійшли, бачать — затоплено. От і пішли в іншому напрямку. Га?

— Чорта би він пішов в іншому напрямку, — сказав один із хлопців. — Це ж ЧП, катастрофа! Він би…

— Повернувся б — сто відсотків, — підтвердив інший.

— Не могли, — сказав Юра. — Написано — Серце Диявола, отже, Серце Диявола. Тим більше Тализін не хлопчик…

— Стоп, — перебив Стефлюк. — Коли, по-твоєму, затопило ту печеру?

Юра невпевнено знизав плечима.

— Двадцять п’ятого, точно знаю, ходила група до Хмарочоса. Без пригод ходили. Отже, тоді ще не було.

— Двадцять сьомого хтось збирався іти, — невпевнено припустив інший хлопець.

— Ніхто не ходив. — Юра скуйовдив волосся, розмірковуючи. — Щоб заповнити водою такий простір, якщо навіть почати від двадцять шостого, повинен текти солідний струмок…

— Не те слово… — підтвердили хлопці.

— Послухай, — знову перебив Стефлюк, — якщо вони пішли туди і побачили катастрофу, то повинні були повернутися — ваші слова.

Спелеологи мовчки кивнули.

— Якщо не повернулися — значить, затоплено ще не було. І вони пішли наміченим маршрутом. А затопило, виходить, уже після того, зовсім недавно. Може таке бути?

Юра лише знизав плечима.

— Я думаю, не може. Щоб затопити такий об’єм за кілька годин… Це повинна бути справжня річка! Потужний потік, який би звідкись взявся раптово. Звичайно, існують підземні води, але раптовий прорив такого потенціалу…

— А якщо помогти? — встряг командир «беркутів». — Вибухівку, припустімо, закласти або пробити свердловину.

— Вони що, самогубці? — обурився спелеолог.

Стефлюк лише задумливо почухав підборіддя.

— Юро, ось скажи мені відверто, — почав він, — тільки чесно, без бравади, от ти, припустімо, хлопці і ті двоє, Тализін та Вертепний. Якщо брати вас як спелеологів-любителів, усі ви маєте однакову підготовку? Чи, може, вони аси, а ви… Га? Можливо, ви чогось можете не знати, не розуміти…

Він проникливо подивився на хлопців.

— Ну, в Тализіна, звичайно, більше досвіду, адже він старший, довше, ніж я, лазить по печерах… Але лазимо ми тими ж коридорами, потім на засіданнях обговорюємо разом. І він, і я водимо групи новачків… Ну, нехай хлопці скажуть!

Двоє інших ніяково знизали плечима, а потім один підвів резюме:

— Ну, Валерій Павлович, звичайно, крутіший спелеолог, але там, думаю, не повинно бути такого, щоб він зміг, а ми ні.

— Взагалі-то на одному з останніх засідань він висунув гіпотезу про наявність верхньої системи коридорів, але це лише припущення. Він тільки збирався лізти з групою на Хмарочос — така скеля висока, — щоб перевірити це.

— От і поліз з бізнесменами, — припустив Стефлюк, — а щоб пролізти там десь, де неможливо, змушений був підкласти вибухівку… Бізнесмени дістали.

— Відпадає, — категорично заявили всі троє.

— На сто відсотків, — додав Жердяєв. — Тализін би такого не зробив. Та ніхто б не зробив! Там є місця, де обвали стаються регулярно і без вибухівки. Ну вони ж не самогубці!

— Ну, добре, — знову озвався спецназ, — а от якби тобі було потрібно навмисно зробити так, щоб прорвалася вода. Багато води. Куди б ти підклав?

Юра замислився.

— У Яйці є вода, — припустив один із хлопців.

— Що з того? Там і так є вихід.

— Серце Диявола… — зосереджено промовив Жердяєв. — Ану карту!

Розвернувши до себе карту, він зігнувся над нею. Поруч схилився і Дмитро Стефлюк.

— От бляха… — пробурмотів хлопець, водячи пальцем по паперу.

— Що там? — не витримав майор.

— Так, ніби дійсно Серце Диявола…

Раптом в очах Юри з’явився переляк.

— Що знайшов? Кажи!

— Якщо, як ви кажете, підкласти вибухівку у Серці Диявола, то дійсно можна добути воду — там, за скелею відчувається її шум, якщо прикласти вухо. А тепер дивіться — печера, яка веде туди, після проходження Колодязя повертає майже на сто вісімдесят! Шлях до Серця Диявола займає понад годину, але саме воно розташоване дуже близько від Гусячого Горла. По прямій — майже поруч! Якщо вибухом довбоне у Серці, то може утворитися тріщина і вода попре у Горло! А тоді заллє Верхню Галерею, адже і вона, і Горло знаходяться нижче рівня Серця Диявола!

— Ну ось, — незворушно підбив підсумок командир «беркутів». — Це все пояснює.

— А Тализін з Вертепним знали про це взаємне розміщення печер? — запитав Стефлюк.

— Аякже!

— Отже, знали, що після вибуху їхній шлях назад, єдиний… Я не помиляюся? Може бути відрізаний!

— Між іншим, — несподівано озвався один із хлопців, — це ще питання — де зараз Сергій. Юра, ти звернув увагу на позначку?

— Дійсно, — погодився Жердяєв. — Тут позначка лише Валерія Павловича. Бачите — ось. Означає, що він повів групу у Серце Диявола. Дата і маршрут. А позначки Вертепного немає.