Диригент

Час тягнувся надзвичайно повільно. Подумки Амая відшліфовувала свій звіт до цілковитої знемоги. Коли настала обідня перерва, вона вирішила, що не має апетиту, але, попри це, приєдналася до групи європейських поліціянтів, що прямували до їдальні. Біля входу до кафетерію вона зіткнулася з агентом Емерсоном, який саме виходив звідти. Амая привіталася з ним, проте Емерсон зневажливо відвернувся, навіть не потрудившись удати, ніби не побачив її. Після обіду відбулися два заняття: перше було присвячене міжнародній мафії, а друге стосувалося злочинів на морському транспорті, міжнародних морських перевезень і портового контролю за вантажем. Її концентрація не поліпшилася, але найбільше дратувало те, що печаль огортала її душу в міру того, як спливали години; у голові відлунював внутрішній голос, який повсякчас повторював, що вона припустилася помилки. Все було неправильним — манера презентації її звіту, висновки щодо профілю. Вона відмовилася слухати Дюпре, коли той докоряв їй за гордовитість, і була певна, що підписала собі вирок, насмілившись сказати йому те, що думає. Зараз вона розуміла, що вони гралися з нею, наче кіт із мишенятком. Застосувавши котячі прийоми, вони розважалися, розпалюючи її ентузіазм і бажання долучитися до розслідування. Дюпре висловився конкретно. «Найважливішою є справа». «Сьогодні я вдався до одного ефективного засобу». Вона почувалася виснаженою, сонною, мов талановита дитина, якій батьки дозволяють пізно лягати спати, але змушують грати на піаніно для гостей.

Під час вечері Амая мляво копирсалася в тарілці, удаючи, ніби сміється з жартів поліціянтів, що сиділи за її столом. Вона рано покинула їдальню і повернулась до спальні, яку ділила з німецькою інспекторкою. Її переповнювала втома, організм потребував сну, але мозок невпинно прокручував справу «диригента». Амая глянула на Герту, що спала горілиць і тихенько хропіла. Вона відклала книгу, яку тримала в руках, і прикрила лампу хусточкою, думаючи, що цієї ночі знову не зімкне очей. Та наступної миті поринула в глибокий сон.

Аж раптом почувся стукіт у двері, який виявився реальним і розбудив її. Незнайомий чоловічий голос вигукнув її ім’я. Лампа на нічному столику досі горіла. Амая випросталася, повільно позбавляючись залишків сну. Звелася на ноги й попрямувала до дверей. На мить озирнулася, аби заспокоїти Герту, яка напіврозплющила очі:

— Спи. Вони прийшли по мене.

Герта слухняно повернулась на бік і заснула. Відчинивши, Амая усвідомила, що вийшла в майці й трусиках. Вона трохи причинила двері й визирнула в отвір.

— Слідуйте за мною, — мовив чоловік, нічим не показавши, що бачив її щойно у спідній білизні. — Спецагент Дюпре хоче з вами поговорити.

Вона квапливо одяглася.

Лабіринт коридорів, що вів до кабінету Дюпре, видався їй ще більш заплутаним у нічній тиші. Цей ілюзорний спокій порушився, щойно дверцята ліфта відчинилися на першому підвальному поверсі. За столами працювали кілька співробітників Підрозділу поведінкових наук. Пройшовши повз них, вона скоса позирнула на стілець, де їй довелося чекати під час попередніх відвідин. Цього разу агент провів її прямісінько до кабінету.

Агент Джонсон — свіжий і бадьорий, неначе після восьмигодинного сну, — піднявся зі стільця, що стояв за столом Дюпре, нахилився вперед і простяг їй руку. Потім він знову усівся і не зронив жодного слова, хоча крадькома спостерігав за нею. Дюпре — без піджака, у самій лише сорочці — стояв перед мапою. Озирнувшись, він привітався з дівчиною і без зайвих прелюдій спитав:

— Саласар, чи відомі вам метеорологічні прогнози останніх днів?

Амая подумала, що було б дивно, якби вона нічого не знала.

Впродовж останніх годин усі державні ЗМІ повідомляли те саме.

— Так, я бачила новини.

— 23 серпня над Багамськими островами сформувався потужний циклон, 24 серпня він отримав статус тропічної бурі, яку назвали Катріною, а вчора вона дісталася півдня Флориди, перетворившись на ураган першої категорії, що розцінюється як помірний. Станом на сьогодні наслідки його проходження є такими: шестеро загиблих, багато поранених, величезна територія відірвана від зв’язку, пошкоджені дороги, виведені з ладу телефонні лінії... Нам передали інформацію, що кілька родин пропали безвісти і за останню добу не надійшло жодної звістки про них. Деякі відповідають віктимологічному профілю.

Амая вдихнула повітря, але стримала зітхання, так само як і свої надії взяти участь у розслідуванні.

Дюпре поводився обережно.

— Може, це нічого не означає. Ймовірно, що їх евакуювали після перших попереджень або вони переїхали до родичів чи друзів.

— Але. — мовила вона, не в силі стриматися.

— Але може статися, що втрутився наш убивця.

— Вам треба їхати туди, — насмілилася порадити Амая.

— Так, я згоден, і саме тому відрядив до Флориди агентів Такер та Емерсона. Ми ознайомлені з протоколами дій, передбаченими владою для таких ситуацій, і не можемо допустити, щоб вони в чомусь схибили. Сподіваємось, що за кілька годин агенти почнуть надсилати перші повідомлення.