Дитинство. Молодість. Літня пора

— Так. Обидві. По-різному. Я ще маю дослідити, як.

— Хіба це не повинно спонукати вас замислитись? Із вашим дуже обмеженим списком джерел хіба ви не дійдете неминуче до розповіді чи низки розповідей, які мають ухил у бік особистого та інтимного коштом справжніх досягнень цього чоловіка як письменника? Навіть гірше: хіба ви не ризикуєте, що дозволите своїй книжці стати не чим іншим, — вибачте, що кажу отак, — не чим іншим, як зведеням рахунків, особистих рахунків?

— Чому? Тому, що мої джерела — жінки?

— Тому, що природа любовних зв’язків така, що коханці не здатні бачити одне одного в цілому та врівноважено.

[Тиша.]

— Повторюю, мені видається дивним писати біографію письменника, не взявши до уваги його творів. Але, можливо, я помиляюся. Може, я відстав від життя. Може, це те, чим стала тепер літературна біографія. Я мушу йти. Ще одне: якщо ви плануєте цитувати мене, ви подбаєте, щоб я спершу мав змогу переглянути текст?

— Звичайно.

Інтерв’ю проведено в Шеффілді, Англія, у вересні 2007 р.

Софі

— Мадам Деноель, розкажіть мені, як ви познайомилися з містером Кутзее?

— Ми з ним були колегами в Кейптаунському університеті. Він був на факультеті англійської мови, а я — французької. Ми працювали разом, щоб запропонувати курс африканської літератури. То було 1976-го. Він розповідав мені про англомовних письменників, а я йому — про франкомовних. Саме так і почалося наше знайомство.

— А як ви потрапили до Кейптауна?

— Мого чоловіка послали туди очолити тамтешній французький культурний центр «Alliance Française». До цього ми жили на Мадагаскарі. Під час проживання в Кейптауні наш шлюб розпався. Чоловік повернувся до Франції, я лишилася. Я почала працювати в університеті на посаді молодшого викладача й викладала французьку літературу.

— Крім того, ви вели спільний курс, про який уже згадували: курс африканської літератури.

— Так. Може видатись дивним, двоє білих читали курс негритянської африканської літератури, але саме так було тієї пори. Якби ми не читали, ніхто б не читав.

— Бо негрів не пускали в університети?

— Ні-ні, на той час система вже почала тріщати. Були студенти-негри, хоч і небагато, а також кілька негрів-викладачів. Але було дуже мало фахівців, які б знали Африку, всю велику Африку. Це була одна з несподіваних речей, які я з’ясувала про Південну Африку: яка вона була ізольована. Торік я їздила туди, і картина та сама: дуже мало цікавості до решти Африки, а то й узагалі ніякої. Африка була невідомим континентом на півночі, який краще не досліджувати.

— А ви? Чому ви зацікавилися Африкою?

— Завдяки своїй освіті. У Франції. Пам’ятаєте, Франція колись була великою колоніальною державою. Навіть після офіційного кінця колоніальної імперії Франція мала у своєму розпорядженні інші засоби зберігати свій вплив: економічні, культурні. La francophonie, франкомовність, стала новою назвою, яку ми вигадали для старої імперії. Франкомовних письменників підтримували, вшановували, вивчали. Щоб мене взяли на посаду викладача, я писала працю про Еме Сезера[68].

— А ви можете сказати, чи курс, який ви читали разом із Кутзее, мав успіх?

— Так, гадаю, що так. То був вступний курс, не більше, але студенти вважали, що він знімає їм полуду з очей.

— Білі студенти?

— Білі студенти плюс кілька негрів. Ми були непривабливі для більш радикальних студентів-негрів. На їхню думку, наш підхід був надто академічним, не досить захопливим, заангажованим. А ми вважали, що досить запропонувати студентам погляд на багатства інших країн Африки.

— Ви з Кутзее були одностайні в цьому підході?

— Думаю, що так. Авжеж.

— Ви були фахівцем з африканської літератури, а він — ні. Він вивчав літературу метрополії. Як він почав викладати африканську літературу?

— Це правда, він не мав формальної освіти в цій сфері. Зате мав добре загальне знання Африки, мабуть, лише книжне знання, не практичне, він не подорожував по Африці, але й книжне знання не безвартісне, правда? Антропологічну літературу він знав краще за мене, зокрема й франкомовні матеріали. Він розумів історію, політику. Він прочитав твори всіх важливих авторів, які писали англійською і французькою мовами (звичайно, в ті дні корпус африканської літератури був невеликий, тепер ситуація інша). Були в його знаннях і прогалини — Магриб, Єгипет і т. д. Він не знав і діаспору, надто карибську, а я знала.

— Що ви думали про нього як про викладача?