Дитинство. Молодість. Літня пора

— Добрий викладач. Не яскравий, а компетентний. Завжди добре підготований.

— Він мав добрі стосунки зі студентами?

— Цього я не можу сказати. Можливо, якщо ви знайдете його давніх студентів, вони зможуть допомогти вам.

— А ви самі? В порівнянні з ним ви мали добрі стосунки зі студентами?

— [Сміється.] Що ви хочете, щоб я сказала? Так, припустімо, я мала більшу популярність, більше завзяття. Я була молода, пам’ятайте, і для мене після всіх тих мовних лекцій було насолодою говорити про книжки, де йшлося про зміни. Ми становили добру пару, думала я, він поважний і стриманий, я відкрита й поривна.

— Він був значно старший за вас.

— Десять років. Він був на десять років старший за мене.

— Чи є що-небудь, що ви хотіли б додати на цю тему? Якісь інші його риси, які б ви хотіли прокоментувати?

— Ми мали любовний зв’язок. Мабуть, ви знаєте про нього. Він тривав недовго.

— Чому?

— Він був нежиттєздатний.

— Може б, ви сказали щось більше?

— Чи сказала б я щось більше для вашої книжки? Ні, поки ви не скажете мені, що то за книжка. Це книжка пліток чи поважна книжка? Ви маєте дозвіл писати її? З ким ви ще розмовляли, крім мене?

— Невже потрібний дозвіл писати книжку? А якщо прагнути дозволу, то в кого його брати? У виконавців, що дають раду майну Кутзее? Не думаю. Але я можу запевнити вас, що книжка, яку я пишу, поважна, це біографія, задумана з поважними намірами. Я зосереджуюсь на роках, відколи Кутзее в 1971—1972-го повернувся до Південної Африки і аж до його першого публічного визнання 1977-го. Мені здається, що це важливий період його життя, важливий, проте знехтуваний, період, коли він як письменник ще намацував ґрунт під ногами.

Щодо того, кого я обрав для інтерв’ю, дозвольте мені щиро розповісти вам про ситуацію. Я двічі їздив до Південної Африки, торік і позаторік. Ці поїздки були не такі плідні, як я сподівався. З-поміж людей, які знали Кутзее найкраще, багато померло. Фактично все покоління, до якого він належав, вимирало. А спогадам тих, хто ще жив, не завжди можна було довіряти. В одному чи двох випадках після невеликих з’ясувань виявлялося, що люди, як стверджували, буцімто знали його, знали іншого Кутзее (як ви знаєте, прізвище Кутзее не рідкісне в тій країні). Наслідком є те, що біографія спиратиметься на інтерв’ю зі жменькою друзів і колег, зокрема, сподіваюсь, і з вами. Чи цього досить, щоб заспокоїти вас?

— Ні. А що з його щоденниками? Що з листами? Записниками? Чому таке велике покладання на інтерв’ю?