Дитинство. Молодість. Літня пора

— Ні за що не варто боротися. Ви примушуєте мене захищати його позицію, якої я не поділяла. Ні за що не варто боротися, бо боротьба тільки продовжує цикл агресії і відплати. Я тільки повторюю те, що Кутзее вголос і виразно писав у своїх творах, які, ви кажете, ви читали.

— А зі своїми студентами-неграми і неграми взагалі він спілкувався невимушено?

— А з ким він узагалі спілкувався невимушено? Він узагалі був антиневимушений, якщо можна сказати так англійською мовою. Він ніколи не розслаблявся. Я це бачила на власні очі. Отже, чи невимушено він спілкувався з неграми? Ні. Він не почувався невимушено серед людей, які поводилися невимушено. Невимушеність інших страшенно сковувала його. І це спонукало його йти в хибному, на мою думку, напрямі.

— Що ви маєте на увазі?

— Він бачив Африку в романтичному тумані. Думав про африканців як про тілесних людей, що мають рису, давно вже втрачену в Європі. Що я маю на увазі? Дозвольте, я спробую пояснити. В Африці, казав він, тіло і душа неподільні, тіло і є душею. Він мав цілу філософію тіла, музики і танцю, якої я не годна переповісти, але яка видавалася мені, і то навіть тоді, — як тут годилося б сказати? — безпорадною. Політично безпорадною.

— Будь ласка, розповідайте.

— У своїй філософії він приписував африканцям роль охоронців справжнішого, глибшого, примітивнішого буття людства. Ми з ним сперечалися про це досить затято. Його позиція, казала я, зводиться до старомодного романтичного примітивізму. В контексті 1970-х років, визвольної боротьби і держави з апартеїдом, дивитися на африканців так, як він, було безпорадним. І, хай там як, вони були вже не готові виконувати ту роль.

— Чи було це причиною, що студенти-негри уникали його курсу, вашого спільного курсу лекцій з африканської літератури?

— Цю позицію він не проповідував відкрито. Він завжди був дуже обережний у цьому аспекті, дуже коректний. Але, якщо його уважно слухали, міг виникнути протест.

Та була ще одна обставина, ще одна тенденція його мислення, про яку я повинна згадати. Як і багато білих, він вважав, що Капська провінція, Західна Капська провінція, а можливо, разом із нею й Північна Капська провінція, стоять окремо від решти Південної Африки. Капська провінція — це окрема країна, що має свою географію, свою історію, свої мови й культуру. В цій міфічній Капській провінції, куди навідуються, як він казав, духи готтентотів, кольорові мають своє коріння, так само, але меншою мірою, й африканери, а от чорні африканці чужі, примандрували згодом, ззовні, як і англійці.

Навіщо я згадую про це? Бо ця думка показує, як він міг обґрунтовувати своє радше абстрактне, радше антропологічне ставлення до негритянської Південної Африки. Він не мав ніяких почуттів до південноафриканських негрів. Це мій приватний висновок. Вони могли бути його співгромадянами, але не були співвітчизниками. Історія — або доля, для нього це було те саме — може, й визначила їм роль спадкоємців цієї землі, але десь далеко в його голові вони й далі були ними на відміну від нас.

— Якщо африканці — вони, то хто тоді ми? Африканери?

— Ні. Тими ми здебільшого були кольорові. Я неохоче вживаю цей термін, тільки задля стислості. Сам Кутзее якомога уникав його. Я говорила про його утопічність. Це уникання було ще одним аспектом його утопічності. Він тужив за днем, коли кожен у Південній Африці ніяк не називатиме себе: ані африканцем, ані європейцем, ані білим, ані негром, ані кимсь іншим, коли родинні історії так заплутаються й перемішаються, що людей буде годі етнічно розрізнити, тобто вони будуть — я знову вживаю це ганебне слово — кольоровими. Він називав це бразильським майбутнім. Він схвалював Бразилію і бразильців. Він, звичайно, ніколи не бував у Бразилії.

— Але він мав друзів-бразильців.

— Він зустрічався з кількома бразильськими втікачами в Південній Африці.

[Тиша.]

— Ви згадали про перемішане майбутнє. Тож ми говоримо про біологічне змішування? Говоримо про мішані шлюби?

— Не запитуйте мене. Я просто переказую.

— Тоді чому замість сприяти цьому майбутньому, стаючи — в законному і незаконному порядку — батьком кольорових дітей, він мав зв’язок із молодою білою колегою з Франції?

— [Сміється.] Не запитуйте мене.

— Про що ви розмовляли?

— Про наше викладання. Про колег і студентів. Іншими словами, говорили про все. Говорили й про себе.

— Кажіть.