Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

Тим самим ножем Рос каструє й ягнят. Хлопчик спостерігає і це. Молодих ягнят і їхніх матерів заганяють і закривають. Потім Рос ходить поміж них, одного за одним хапає ягнят за задню ногу, притискає їх до землі, поки вони перелякано мекають, видаючи відчайдушні зойки, й розрізає мошонку. Нахиляється, хапає яєчка зубами і витягує їх. Вони схожі на дві маленькі медузи, за якими тягнуться сині й червоні кров’яні судини.

Рос відрізає і хвіст, бо ж він уже коло нього, й відкидає геть, лишаючи кривавий оцупок.

Коротконогий, у бахматих подертих штанах, обрізаних нижче колін, у саморобному взутті й поношеному фетровому капелюсі, Рос ходить по загону, мов штукар, вибирає ягнят і нещадно оперує їх. Після операції ягнята, кволі й закривавлені, туляться до своїх матерів, які не роблять нічого, щоб захистити їх. Рос складає свого кишенькового ножа. Роботу виконано, на його обличчі проступає ледь помітна силувана усмішка.

Про побачене нема як говорити. «А чому вони обрізають ягнятам хвости?» — запитує хлопчик матір. «Бо інакше під хвостами заведуться м’ясні мухи», — відповідає мати. Вони обоє прикидаються, обоє знають, про що насправді йдеться в цьому запитанні.

Одного разу Рос дав йому потримати свого кишенькового ножа й показав, як легко він розрізає волосину. Вона не згинається, а просто розлітається на дві частини від простого дотику леза. Рос гострить ножа щодня, плює на точильний брусок, легко й без тиску водить лезо вперед і назад упоперек бруска. Після всіх точінь, різанин, а потім нових точінь від стертого леза лишилася тепер тільки тоненька смужка. Така сама й Росова лопата: він так довго копав нею, так часто гострив, що тепер є лише кілька сантиметрів сталі, а дерев’яний держак став гладенький і почорнів від років гарячого поту.

— Тобі не слід дивитися на це, — сказала мати після одного з п’ятничних забивань.

— Чому?

— Просто не слід.

— А я хочу.

І вийшов, дивлячись, як Рос розіпнув шкуру й посипав її сіллю.

Хлопчик любить спостерігати, як працюють Рос, Фрек і дядько. Щоб скористатися високими цінами на вовну, Сон прагне розвести більше овець на фермі. Та після бідних на дощ років велд став мов пустеля, трава й кущі поприсідали до землі. Тож дядько заходився перегороджувати всю ферму, розбиваючи її на невеликі загони, щоб можна було переганяти овець із загону в загін, а велд мав час відпочити. Дядько, Рос і Фрек виходять щодня, вбивають стовпи в тверду, мов камінь, землю і натягують, наче туго напнуті струни, кілометри дроту й прив’язують його.

Дядько Сон завжди ставиться до хлопчика ласкаво, але він знає, що насправді дядько не любить його. Звідки він знає? З непевного виразу в очах Сона, коли він поблизу, з силуваного тону його голосу. Якби Сон справді любив його, то був би з ним не менш невимушений і безцеремонний, ніж із Росом та Фреком. Натомість Сон обережний і завжди розмовляє з ним англійською, дарма що він відповідає мовою африкаанс. Така ситуація стала для них обох питанням честі, й вони не знають, як вийти з цієї пастки.

Хлопчик переконує себе, що в цій нелюбові немає нічого особистого, що її причина полягає тільки в тому, що він, син молодшого брата Сона, старший за Сонового сина, що й досі немовля. Але боїться, що це почуття глибше, боїться, що Сон не схвалює його, бо він зберігає вірність матері — зайді в родині, — а не батькові. А ще й тому, що він невідвертий, нечесний, неправдивий.

Якби хлопчик міг вибирати собі батька між Соном і рідним батьком, він обрав би Сона, навіть якби це означало, що він стане непоправним африканером і буде змушений прожити роки в чистилищі школи-інтернату, де викладають мовою африкаанс і де живуть там усі фермерські діти, перше ніж їм дозволять повернутися на ферму.

Можливо, оце й становить глибоку причину, чому Сон не любить його: він відчуває неясну вимогу, яку ставить перед ним ця дивна дитина, й відкидає її, мов чоловік, що струшує з себе дитину, яка вчепилася в нього.

Хлопчик усякчас спостерігає Сона й захоплюється вмінням, з яким той робить геть усе: і лікує хвору тварину, і лагодить вітрову помпу. Надто він зачарований його знанням овець. Глянувши на вівцю, Сон може сказати не тільки її вік та походження, не тільки те, яку вовну вона дасть, а й те, який смак матиме кожна частина її тіла. Він може вибрати вівцю для забиття залежно від того, чи йому потрібні добрі ребра для смаження, а чи добрі стегна для запікання.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза