Дивовижна особливість його застуд — те, як швидко вони минають, або здається, ніби минають. Об одинадцятій ранку він уже не чхає, почувається добре, тягар у голові зникає. З нього вже досить просякнутих потом несвіжих піжам, затхлих ковдр і пролежаних матраців, розкиданих повсюди мокрих носових хусток. Він підводиться з ліжка, але не одягається, то було б надто велике випробування його щастя. З обачності не виходячи на подвір’я, щоб його не помітив і не розповів потім про те якийсь сусіда чи перехожий, він грається в альбомі набором клейких марок від конструктора, або нанизує ґудзики на нитки, або плете мотузочки із залишків прядива. В його шухляді повно вже сплетених мотузок, ні на що не придатних, хіба як на пояс для халата, якого він не має. Коли мати заходить до кімнати, він прибирає якомога винуватішого вигляду, щулячись від її уїдливих зауваг.
З усіх боків хлопчика підозрюють, що він ошуканець. Він ніколи не може переконати матір, що він справді хворий; коли вона поступається перед його благаннями, то неласкаво, і тільки тому, що не знає, як сказати йому «ні». Шкільні товариші вважають, що він кваша і мамин синочок.
Але правда полягає в тому, що не раз уранці він прокидається, бо йому бракує повітря, напади чхання корчать його по кілька хвилин, аж поки він уже сапає, плаче і прагне вмерти. В цих застудах немає нічого вдаваного.
Існує правило, що в разі відсутності в школі треба принести з дому пояснювального листа. Стандартного материного листа він знає напам’ять: «Будь ласка, вибачте Джонові за вчорашню відсутність. Він тяжко застудився, і я думала, що йому краще лишатися в ліжку. Щиро Ваша». Він передає ці листи, які мати пише як брехню і які й читають як брехню, ховаючи в серці підозри.
Коли наприкінці року хлопчик рахує пропущені дні, їх виходить майже третина. Проте він однаково виявляється першим у класі. Звідси він висновує, що присутність у класі не має великого значення. Завжди можна надолужити вдома. Якби була змога робити по-своєму, він не ходив би до школи цілий рік, з’явившись тільки складати письмові іспити.
Усе, про що розповідають учителі, є в підручниках. Але через це він не зневажає вчителів, і так само й решта хлопців. Він не любить, коли вряди-годи той або той учитель засвідчує своє невігластво. Він, якби міг, захищав би вчителів. Він уважно слухає кожне їхнє слово. Але не так, щоб дізнатися що-небудь, як на те, щоб його не піймали, коли він поринає в мрії («Про що я щойно говорила? Ану повтори, що я сказала!»), бо інакше його поставлять перед класом і принизять.
Хлопчик переконаний, ніби він інший, особливий. Але ще не знає, в чому він особливий і навіщо живе на світі. Він здогадується, що не стане королем Артуром чи Александром Македонським, що ними захоплювалися ще за їхнього життя. Тільки після його смерті зрозуміють, що втратив світ.
Він чекає заклику. Коли пролунає той заклик, він буде готовий. Він несхитно відповідатиме, навіть якщо це означатиме йти на смерть, як-от ішли на смерть солдати з кавалерійської бригади.
Норма, якій він підпорядковує себе, — це норма
Він ще й помітив, що
Південна Африка — країна без героїв. Вольрад Вольтемаде[22]
був би, напевне, героєм, якби не мав такого кумедного ім’я. Кілька запливів у бурхливе море задля порятунку безпорадних моряків — безперечно сміливий учинок, але в даному випадку сміливість належить людині чи коневі? На думку про білого коня Вольтемаде, що відважно раз по раз занурювався у хвилі (хлопчикові подобається сила наділеного безперечною повнотою значення слова «відважний»), йому перехоплює горло.Вік Товіл[23]
змагається з Мануелем Ортісом за титул чемпіона світу в найлегшій вазі. Бій відбудеться в суботу ввечері, хлопчик сидить із батьком до пізньої ночі й слухає коментар по радіо. В останньому раунді Товіл, закривавлений і виснажений, кидається на свого супротивника, Ортіс хитається й відступає, юрба шаленіє, голос коментатора хрипкий від крику. Судді оголошують постанову: південноафриканець Віккі Товіл — новий чемпіон світу. Син і батько кричать від збудження й обіймають одне одного. Хлопчик не знає, як висловити свою радість. Імпульсивно він хапає батька за волосся й шарпає з усієї сили. Батько відскакує і якось дивно дивиться на нього.