Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням

На початку 2000-х трапилося так, що Джоан ненавмисно вжила алкоголь. Якось вона подорожувала по Італії й, не знаючи італійської мови, випадково замовила і випила напій з невеликим вмістом алкоголю, який відповідав рівню алкоголю в безалкогольному пиві, що продавалося на ринку США. Лише згодом Джоан усвідомила, що трапилося – і не тому, що відчула зміни у поведінці, а тому, що прочитала етикетку.

Коли Джоан повернулася з подорожі й розповіла своєму спонсорові про те, що трапилося, спонсор наполіг на тому, що у неї був рецидив, і закликав розповісти про це групі й оновити дату початку тверезості. Мене здивувало те, що спонсор зайняв таку жорстку позицію. Зрештою, Джоан вжила настільки незначну кількість алкоголю, що більшість американців навіть не назвала б подібний напій алкогольним. Проте Джоан погодилася, хоча й зробила це зі сльозами на очах. Вона дотепер підтримує своє одужання й участь у спільноті анонімних алкоголіків.

Тоді наполягання спонсора Джоан на тому, щоб вона почала новий відлік періоду тверезості, здалося мені надмірним, але зараз я розумію, що це був своєрідний спосіб захистити її від перетворення невеликої кількості алкоголю у надмірну (слизька доріжка), а також забезпечити максимізацію корисності заради вищого блага групи. Готовність Джоан дотримуватися дуже суворого тлумачення рецидиву ще більше зміцнила її зв’язки з групою, що у довгостроковому періоді виявилося корисним і для неї самої. Окрім того, Джоан визнала: «Мабуть, якась частина мене знала, що у тому напої був алкоголь, і хотіла використати перебування за кордоном як виправдання». У цьому сенсі група виконує функції розширеного сумління.

Безперечно, стратегії групового мислення можна використати й у ганебних цілях – скажімо, коли ціна належності до групи перевищує клубні блага й члени групи зазнають шкоди. Наприклад, у 2018 році керівників організації NXIVM, котра називає себе «програмою управлінського успіху», арештували й звинуватили у секс-торгівлі та здирстві. Шляхом різноманітних форм промивання мізків жінок ганьбили й тримали у сексуальному рабстві. Бувають також ситуації, коли члени групи самі отримують користь, але завдають шкоди тим, хто не належить до неї, як роблять у наш час різні суб’єкти, що використовують соціальні медіа для розповсюдження неправдивої інформації.

За допомогою самопожертви й стигматизації ми з чоловіком намагалися зміцнити клубні блага нашої родини. Ми не дозволяли дітям мати власні телефони до старших класів середньої школи. Це робило їх диваками серед однолітків, особливо у середніх класах. Спочатку вони благали й жалібно випрошували дозволу мати власні телефони, але через деякий час почали сприймати цю особливість як невід’ємну частину ідентичності. Ще ми наполягали на тому, щоб за будь-якої нагоди їздити на велосипедах, а не на авто, а також проводити час разом без жодних пристроїв.

Я переконана у тому, що тренер наших дітей з плавання має таємний ступінь доктора наук з поведінкової економіки. Він постійно застосовує самопожертву й стигматизацію для зміцнення клубних благ. Насамперед він вимагає приділяти плаванню надзвичайно багато часу (до 4 годин тренування на день для учнів старших класів), а також соромить підлітків, які пропускають тренування. До того ж він використовує визнання й винагороди за високий рівень відвідування (щось на зразок жетонів «30 днів тверезості» в AA), у тому числі можливість узяти участь у виїзних зборах. У команді діють суворі правила стосовно того, що саме одягати на такі збори: червоні футболки у п’ятницю, сірі футболки у суботу, лише одяг з логотипом команди (кепки, плавальні костюми, захисні окуляри). Це дає змогу відрізнити членів команди від дітей з інших команд, котрі мають дещо буденний вигляд. Більшість цих правил здаються надмірними й недоречними, але вони є виправданими, якщо розглянути їх з точки зору максимізації корисності для посилення участі, зменшення кількості безбілетників і зміцнення клубних благ. Діти прагнуть потрапити у цю команду, і, здається, їм подобається подібна вимогливість, навіть коли вони скаржаться на неї.

Просоціальний сором знайшов свій найобнадійливіший прояв у Зеленому русі, що поєднує ідеї самопожертви, стигматизації й просоціального сорому з відданістю справі, котра важливіша за нас самих – адже йдеться про порятунок планети.

Ендемічний сором

Дуже багато моїх пацієнтів та інших людей відчувають сором з незрозумілих причин. Я припускаю, що існує підкатегорія сорому, що сформувалася у відповідь на сучасну культурну заклопотаність особистими досягненнями й визнанням. Психіатр і письменник Марк Епштайн зазначив: «Оскільки ми страждаємо на своєрідний психологічний матеріалізм, нас передусім цікавить вдосконалення самих себе. Саморозвиток, самооцінка, впевненість у собі, самовираження й самоконтроль – це наші найбажаніші риси». Сором – це природна реакція саморегуляції на надмірну пиху й заклопотаність собою.