Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням

Дізнавшись правду, діти почувалися виправданими й нажаханими. Виправданими, тому що їхня перша здогадка виявилася правильною. Нажаханими, тому що їхня мати збрехала їм. Це було повчально для мене й для них на багатьох рівнях. Я нагадала собі й подала їм сигнал про те, що у мене є серйозні вади. Окрім того, я продемонструвала дітям на власному прикладі, що, зробивши помилку, принаймні можна бути відповідальною за це. Діти пробачили мене й донині люблять розповідати історію про те, як я «вкрала» їхній шоколад, а потім «збрехала про це». Їхнє глузування – це моя спокута, тому я вітаю його. Разом ми знову підтвердили, що у нашій родині того, хто зробить помилку, не будуть завжди засуджувати й відштовхувати. Ми вчимося й розвиваємося разом. Як і в мого пацієнта Тодда, коли ми здійснили активне й чесне переоцінювання себе, посилилась здатність і готовність давати іншим людям чесні відгуки, щоб допомогти їм усвідомити власні сильні сторони й недоліки.

Якщо потрібно пояснити дітям їхні сильні й слабкі сторони, важливо виявляти цілковиту чесність, але не соромити їх. Коли нашій старшій доньці було п’ять років, вона почала брати уроки гри на фортепіано. Мене виховували в музичній родині, тому я дуже хотіла поділитися музикою з дітьми. Виявилося, що у моєї доньки немає почуття ритму, хоча вона була й не зовсім позбавлена музичного слуху. Хай там як, ми обидві вперто продовжували її щоденну практику. Я сиділа поряд з нею, намагаючись підбадьорити, а сама тим часом стримувала почуття жаху через повну відсутність здібностей у доньки. Насправді жодна з нас не отримувала від цього задоволення. Десь через рік після того, як дочка почала брати уроки музики, ми дивилися мультфільм «Веселі ніжки» (Happy Feet) про пінгвіна на ім’я Мамбл, у якого виникла серйозна проблема: він був не здатен проспівати жодної ноти у світі, в якому потрібно було проспівати пісню серця, аби знайти свою другу половинку. Десь посередині фільму донька подивилася на мене й запитала: «Мамо, я що, схожа на Мамбла?».

У ту мить мене охопила невпевненість у собі як у матері. Що мені сказати? Сказати їй правду, ризикуючи завдати шкоди її самооцінці, чи збрехати й скористатися цим обманом, щоб розпалити любов до музики?

Я ризикнула. «Так, – сказала я, – ти дуже схожа на Мамбла».

На обличчі доньки розпливлася широка усмішка, яку я сприйняла як підтвердження. Я знала, що тоді вчинила правильно. Визнавши те, що дочка й так уже знала (йдеться про відсутність музичних здібностей), я допомогла їй сформувати навички правильної самооцінки – навички, які вона демонструє до цього часу. Крім того, я подала їй сигнал про те, що ми не можемо мати здібності до всього, а також що важливо знати, до чого у тебе є здібності, а до чого немає, щоб приймати мудрі рішення. Через рік наша дочка вирішила кинути уроки гри на фортепіано (всім на полегшення). Вона досі любить музику й співає під радіо, не потрапляючи у жодну ноту, проте зовсім не почувається ніяково через це.

Взаємна чесність усуває сором і є передвістям спалаху близькості, сплеску емоційної теплоти, джерелом якої є почуття глибокого зв’язку з іншими людьми, коли нас приймають, незважаючи на наші вади. Не досконалість, а готовність працювати разом над виправленням помилок є запорукою нашої відданості групі. Такий спалах близькості майже завжди супроводжується виробленням ендогенного дофаміну в мозку. Але на відміну від сплеску дофаміну, котрий ми отримуємо від дешевих задоволень, сплеск дофаміну під впливом близькості є адаптивним, оздоровчим і сприяє омолодженню.

Через декілька місяців після того, як Лорі припинила відвідувати церкву, вона пішла на перші збори анонімних алкоголіків. Завдяки участі в AA вона поступово кинула палити, пити й приймати ліки. 20 грудня 2014 року Лорі припинила вживати всі речовини й твердо стала на шлях одужання.

«Не можу сказати, що саме і коли це сталося, – сказала Лорі, через багато років згадуючи своє одужання, яким завдячує участі в AA. – Я почула розповіді інших людей. Відчула полегшення, розкривши свої найглибші, найпохмуріші таємниці. Бачила надію в очах новачків. Раніше я була такою самотньою. Пам’ятаю, просто хотіла померти. Не спала ночами, картаючи себе за все, що скоїла. В AA я навчилася приймати себе й інших людей такими, як вони є. Тепер я підтримую справжні стосунки з людьми. Я одна з них. Вони знають мене справжню».

Точка зору економіста

Фахівці з поведінкової економіки називають винагороди належності до групи клубними благами. Що привабливіші клубні блага, то більше у групи шансів утримати наявних членів і залучити нових. Концепцію клубних благ можна застосувати до будь-якої групи людей – від родини до груп друзів чи релігійних громад.