Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням

Лорі потрапила у цикл деструктивного сорому. Коли вона спробувала бути чесною з іншими парафіянами, їй порадили не розповідати про цю частину свого життя, натякнувши, що від неї будуть триматися осторонь чи будуть ще більше соромити, якщо вона відверто розповідатиме про свої проблеми. Лорі не могла ризикувати втратою тієї невеличкої спільноти, до якої належала. Проте приховування своєї поведінки посилювало її відчуття сорому, сприяючи ще більшій ізоляції – і все це підтримувало безперервний процес споживання.

Результати досліджень указують на те, що серед людей, котрі є активними учасниками релігійних організацій, у середньому нижчий рівень зловживання наркотиками й алкоголем.[143] Однак коли релігійні організації опиняються не на тому боці рівняння сорому, цураючись грішників та (або) сплітаючи павутину таємниць і брехні, вони сприяють формуванню циклу деструктивного сорому.

Цикл деструктивного сорому зводиться до такого. Надмірне споживання викликає почуття сорому, через яке група тримається осторонь від людини, або ж людина починає брехати, щоб уникнути такого цурання. Зрештою це посилює ізоляцію, сприяючи подальшому надмірному споживанню. Таким чином утворюється замкнене коло.

Антидотом від деструктивного сорому є просоціальний сором. Розгляньмо, як він може діяти.

Просоціальний сором

Мій наставник (той самий чоловік у капелюсі) якось розповів мені, що спонукало його кинути пити. Я часто згадую цю історію, бо вона яскраво ілюструє двобічність леза меча сорому.

Йому уже було добряче за сорок, і він почав щовечора потай випивати, коли дружина й діти лягали спати. Він робив це довгий час після того, як запевнив дружину, що кинув. Уся та маленька брехня, якою він приховував свою пиятику, а також сам факт пиятики накопичувалися й обтяжували його совість, що спонукало його пити ще більше. Він пив через сором.

Одного дня дружила дізналася, що він продовжує пити. «Відчуття розчарування й зради в її очах примусило мене присягнути, що я більше ніколи не буду пиячити». Сором, який він відчував у той момент, а також бажання повернути довіру й схвалення дружини підштовхнули його до першої серйозної спроби одужати. Він почав відвідувати збори анонімних алкоголіків. Для нього головною перевагою AA був «процес позбавлення від сорому».

Мій наставник так розповів про це: «Я зрозумів, що не один такий. Там були інші люди, схожі на мене. Були інші лікарі, котрі боролися з алкогольною залежністю. Розуміння того, що існує місце, де я можу бути абсолютно чесним і мене все ж прийматимуть, було надзвичайно важливим. Це створювало психологічний простір, якого я потребував, аби пробачити себе й щось змінити. Щоб рухатися далі у своєму житті».

Просоціальний сором ґрунтується на ідеї про те, що сором є корисним і важливим для процвітання громади. Без сорому суспільство поринуло б у хаос. Отже, відчувати сором за неналежну поведінку – доречно й правильно.

Крім того, в основі просоціального сорому лежить думка, згідно з якою усі ми маємо певні вади, можемо робити помилки й потребуємо прощення. Наявність «списку справ», що містить кроки до спокутування провини, – це ключ до того, щоб забезпечити дотримання групових норм, не виганяючи з громади кожного, хто збився зі шляху. Саме це робить організація «Анонімні алкоголіки» за допомогою програми «12 кроків».

Цикл просоціального сорому зводиться до такого. Надмірне споживання викликає почуття сорому, яке вимагає цілковитої чесності й призводить не до відсторонення, як у разі деструктивного сорому, а до прийняття й емпатії у поєднанні з низкою необхідних дій, спрямованих на спокутування провини. Зрештою це посилює почуття належності й знижує рівень споживання.

Мого пацієнта Тодда, молодого хірурга, який проходив курс реабілітації від алкогольної залежності, затримали за водіння у стані амнестичної непритомності, коли він перетинав кордон між штатами. Він згадував, що під час першої зустрічі групи анонімних алкоголіків, яка відбулася після того страшного арешту, він настільки гірко плакав, що навіть не міг назвати своє ім’я. І це сказав чоловік, який пишався своїм емоційним самоконтролем. Тодд вживав алкоголь частково й для того, щоб послабити постійний самоконтроль, котрий допомагав йому стримувати емоції. Під час реабілітації він уперше дізнався, як можна послабити контроль емоцій і досягти самовираження.

– Це було перше безпечне місце, де можна було показати свою уразливість, – сказав мені Тодд. – Після зборів усі підходили до мене, давали свої номери, пропонували телефонувати. Це була та спільнота, якої я завжди прагнув, але не мав. Я нізащо так не відкрився би перед своїми друзями-скелелазами або іншими хірургами.

Після п’яти років стійкого одужання Тодд розповів мені, що найважливішим з 12 кроків був для нього десятий крок.