Доктор Фаустус

Мабуть, він вважав те «не знаю» умовним підтвердженням їхнього знайомства, береженого в таємниці. Адріан мав право так відповісти, бо його стосунки з угорською аристократкою жодного разу не привели до особистої зустрічі і — додам — за обопільною мовчазною згодою ніколи не мали до неї привести. Інша справа, що він уже кілька років листувався з нею і в цьому листуванні вона виявилась найрозумнішим і найтоншим знавцем його творчості, найпалкішою її шанувальницею, до того ж турботливою приятелькою і порадницею, яка самовіддано дбала про нього і в листах до якої він, у свою чергу, дійшов до тієї межі товариського довір'я, до якої лише здатна дійти самітна душа. Я вже казав про двох бідних жінок, що безкорисною відданістю здобули собі скромне місце у безперечно безсмертному житті цього чоловіка. Тут ми маємо третю, зовсім іншу, що своєю безкорисливістю не тільки не поступається тим, простішим, а й перевершує відмовою від будь-якого прямого зближення, непорушною обітницею не з'являтися йому на очі, триматися на відстані, в тіні, лишатися невидимою,— звичайно ж, не через незграбну соромливість, бо то була жінка світська, яка для пфайферінзького відлюдника справді втілювала в собі світ, такий, як він був йому любий, потрібний, стерпний, світ на відстані, світ, що з мудрої делікатності тримався віддалік...

Я кажу про це незвичайне створіння те, що знаю. Мадам де Тольна була багата бездітна вдова, що після смерті свого розпусного, хоч і лицарської вдачі чоловіка, який, до речі, помер не від пороків, а від нещасного випадку на перегонах, лишилася власницею палацу в Пешті, величезного маєтку за кілька годин їзди на південь від угорської столиці, поблизу Штульвайсенбурга, між Платензее і Дунаєм, а крім того, ще й схожої на замок вілли на щойно названому озері, Балатоні. В тому маєтку з чудовим домом, побудованим у вісімнадцятому сторіччі й пристосованим до сучасних вимог, крім безкраїх ланів пшениці, були ще й розлогі плантації цукрових буряків, урожай з яких переробляли там-таки на цукроварні. Але ні в міському палаці, ні в маєтку, ні на віллі їхня господиня довго не жила. Переважно чи, можна сказати, майже завжди вона подорожувала, доручивши догляд за своїми володіннями, які, видно, не дуже любила і з яких її гнав неспокій чи прикрі спогади, управителям і кастелянам. Вона жила в Парижі, Неаполі, Єгипті, в Енгадіні, переїздила з місця на місце в супроводі камеристки, служника, який був у неї ніби квартирмейстером, і особистого лікаря, що начебто свідчило про її кволе здоров'я.

Хоч воно, може, було й кволе, але на її рухливості, видно, це не позначалося, і та рухливість у поєднанні з запалом, що грунтувався на інстинкті, здогаді, чутливому знанні, таємничому вмінні заглянути в чуже серце, спорідненості чи Бог його знає на чому ще, надавало їй дивовижної здатності бути скрізь. З'ясувалося, що ця жінка, непомітно змішавшися з публікою, була присутня всюди, де тільки згоджувалися виконати щось із Адріанових творів: у Любеку (під час прем'єри осміяної опери), в Цюріху, у Веймарі, в Празі. А скільки разів вона бувала в Мюнхені, отже, зовсім близько від його житла, але так, щоб її ніхто не помітив, я навіть не можу сказати. Чисто випадково стало відомо, що їй знайомий і Пфайферінг: вона нишком оглянула краєвиди, серед яких жив Адріан, усе, що його оточувало, і навіть, якщо я не помиляюся, постояла під вікном абатського покою і непомічена поїхала. Уже саме це гідне подиву, та ще дужче мене хвилює, викликає в моїй душі ще яскравіше, дивне уявлення про паломництво до святих місць те, що, як я також багато пізніше й майже випадково дізнався, вона відвідала й Кайзерсашерн, навіть Обервайлер і хутір Бухель, отже, на свої очі побачила паралелізм,— мене він завжди трохи пригнічував,— який існував між тим, що Адріана оточувало в дитинстві, й теперішнім місцем його проживання.